Тарас Бульба. Версія 2009.

З 2 квітня на екрани кінотеатрів України вийшов фільм Володимира Бортка „Тарас Бульба”, створений за однойменною повістю М.В.Гоголя.

Продукування комерційного історичного фільму – це завжди боротьба двох спокус.
Протиріччя спостерігається з одного боку в намаганні заробити гроші на „розкрученому” мільйонами шкільних підручників сюжеті, а з іншого виступає бажання зекономити кошти на об’єктивній необхідності створення антуражу відповідної епохи. В радянському та пострадянському кінематографі питання економії, за виключенням хіба що „Війни та миру” Бондарчука, зазвичай переважало. Проблему „жлобства” на історичних деталях і дрібницях ми вже розглядали, аналізувавши фільм „Адмірал”. Зрештою в радянські часи існував інститут науково-історичних консультантів, не кажучи вже про жорстку цензуру.
Починаючи з „лихих 90-х” і донині будь-які обмеження „творчого польоту” режисерської думки (та й будь чого!) в кіноіндустрії ліквідовані: „Твори, выдумывай, пробуй!”. Разом з тим приємно відзначити, що „Тарас Бульба”, на нашу думку, знятий досить таки якісно. Це стосується як відтворення історичного антуражу, так і режисерської роботу в цілому.

Почнемо з першого. Основні події фільму (у чіткій відповідності до авторського тексту М.Гоголя) протікають у достатньо розмитому хронологічному коридорі від 1595 до 1638 р. Без сумніву, що про якісь дрібнички кількасотлітнього побуту можна було й не здогадуватись, а тому невеликі невідповідності зустрічаються і в картині про „русских” запорожців. Спробуємо їх перерахувати.

1. На самому початку фільму в сцені виголошення Бульбою промови (і далі по фільму) на головному герою через плече надіта металева „коробочка” на ремені. Це так звана ладівниця або патронташ. А тепер увага!

Ґранульований порох для ладування (заряджання) зброї козаки носили у порохівницях, а дрібно розтертий для підсипки на полицю – у так званих натрусках.
Типова козацька порохівниця мала форму рогу достатку з широким гирлом і загнутим доверху вузьким кінцем (хвостом). Гирло прикривалось округлою кришкою з двома прорізами для лійочки та закрутки.

Дрібно розтертий порох для підсипки на полицю вогнепальної зброї козаки носили у дерев’яних і кістяних натрусках. Натруски найчастіше виготовлялися з кістки чи дерева у вигляді стилізованих коників, що мали трапецієвидний корпус, піднятий скісно вверх хвіст та голівку на стрижні, яким затикався отвір для пороху в основі кінської шиї. Овальне дно, що заходило пазом у низ натруски, прикривало її знизу. З метою економії пороху, натруски інколи мали дозатори. У верхній частині фігурки коня та в його голівці були розташовані один або кілька отворів для підвішування натруски до пояса.

Суттєвим нововведенням, що здійснило істотний вплив на розвиток ручної вогнепальної зброї, стали патрони та ладівниці. Винахід останніх значно спростив процес ладування зброї. Ці прилади складалися із вставлених у залізну бляшану коробку з дном і кришкою циліндричних спаяних одна з одною, розташованих в одному або двох рядках тонкостінних залізних, латунних чи мідних гільз-трубочок, в яких знаходилися ладунки (патрони) – всипана у паперовий мішечок заздалегідь відмірена порція пороху і куля. Козакові, отже, не треба було до кожного пострілу відмірювати порцію пороху з порохівниці і окремо вкладати („закочувати”) у ствол кулю. Перед пострілом стрілець надкушував нижній край гільзи, висипав частину пороху на затравочну поличку, а основну масу – у ствол. Потім опускав туди ж свинцеву кулю, пиж, ущільнював бойовий заряд шомполом і лише після цього зводив курок. Такі патрони спершу робили самі стрільці, дотримуючись визначених норм. Наприклад, згідно указу французького короля Людовика XV, опублікованого в 1738 р., точно вказано параметри ладунку: в гільзі повинно було міститись 9 грам пороху і куля вагою 28 грамів. Настільки ж суворо регламентувалися розміри і форма паперу і порядок виготовлення з нього гільзи. Ладівниці носилися на поясі або на ремені через плече, а їхні кришки часто прикрашали чеканкою (як у Ступки- Бульби).

Однак, історичні документи та археологічні знахідки переконливо свідчать, що ладівниці набули широкого поширення у козацькому війську лише в середині XVII ст., але ж ніяк на його початку. Принаймні згадайте хоча б літературних героїв– сучасників Тараса Бульби чотирьох королівських мушкетерів відомого твору О.Дюма: вони ходили з ґнотовими мушкетами і, звичайно, не мали ладівниць. У фільмі, на жаль, порохівниць ви майже не побачите, проте кістяну натруску спостерігаємо на правому боці у Андрія, коли той вирушає на Січ.

Взагалі, до обов’язкового повного спорядження козака, з яким він повинен був з’являтись на попис (огляд) перед вимаршем, належала зброя (шабля, спис, рушниця, два пістолети) і оснащення до неї, набої, запас пороху та куль, коні і ронди (збруя), одяг, запас провіанту та фуражу, а для його транспортування – тягло, засоби перевезення та погонич. Як писав Г.Квітка-Основ’яненко в нарисі „Татарские набеги”, займаючись повсякденними домашніми справами, з огляду на постійну загрозу, кожен „пахарь, идя за плугом, непременно должен был иметь за плечами ружье и при боку какую-нибудь, хоть вид сабли. Счастье такому благоприятсвовало; он видел, как татарин, скакавший к нему, вдруг поворачивал в сторону и улепетывал, не оглядываясь, от одного вида, что у него есть оружие”.

2. На запорізькому цвинтарі надибуємо на шестикутний дерев’яний хрест з андріївською навкосою перекладиною. Проте поруч – автентичні козацькі хрести з каменю. Останні якраз і були традиційними. Найпоширенішою формою хреста ж виступав так званий грецький хрест рівнораменної форми. Його можна було спостерігати скрізь – від прапорів, цвинтарів і до церковних маківок. Андріївський „косинець” з’явився значно пізніше. Подивіться, принаймні на хрести Воскресенського храму в Сумах (1696-1702 рр.) – саме храму, а не дзвіниці, зведеної у 1906 р.

3. По Гоголю мова йдеться про облогу Дубна, проте (за відсутністю кращого) в кадрі постійно перебуває Хотинська фортеця, знята не в багатьох стрічках. Все б нічого, проте і „Варшава” знімалася на фортечному подвір’ї. Навіть школярик – син однієї з журналісток при перегляді про це зауважив. Можна було б „розбавити” Львовом, Луцьком, Меджибожем тощо.

4. Натільні хрестики на козаках. Принаймні у середині XVII ст. звичаю носити сережки, як і натільні хрестики, в українському козацтві не було, що підтвердили унікальні матеріали археологічних розкопок на місці переправи 27 червня 1651 р.
трагічно відомої Берестецької битви, здійснених видатним археологом І.К.Свєшніковим.

5. Серйозний прокол: на Січі козаки під проводом Т.Бульби пишуть лист турецькому султану. На відміну від В.Бортка художник І.Рєпін чітко дотримувався історичної правди і зобразив на славнозвісній картині кошового Івана Сірка. Біда полягає в тому, що лист писався років через 50 після часів Тараса Бульби, а саме 23 вересня 1675 р. (за Д.І.Яворницьким).

6. Під час бою за Дубно-Хотин неодноразово спостерігаємо як шаблі пробивають нагрудники та кіраси – захисні обладунки. Варто знати, що подібні випадки були вкрай унікальними: пробити шаблею „броню” могла лише виключно фізично сильна людина, озброєна вкрай дорогим дамаським клинком. Останні не набули широкого поширення через велику вартість. Чорна або ж бойова зброя була переважно місцевого виробництва. Та й привозний „ширвжиток” не мав таких властивостей.
Надійність тогочасних особистих обладунків була настільки високою, що вони протрималися заледве не до сер. ХІХ ст.

Старшини та заможні козаки могли дозволити собі мати панцир (кірасу) – залізні захисні обладунки з двох дощок: нагрудної та задньої, із застібками або крючками й петлями на плечах та боках. Дехто з козаків уживав кольчугу, широко розповсюджену серед поляків. Але якщо кольчуга захищала лише від холодної зброї, то якісний панцир міг вберегти і від мушкетних куль також.
Так, під час чигиринського походу 1678 р., полтавський полковник Прокіп Левенець був підстрелений з яничарки, упав з коня, але залишився неушкодженим завдяки панциру. Подібна ситуація трапилася на початку Північної війни з Данилом Апостолом: в 1704 р. у Ліфляндському поході кіраса врятувала його від шведської кулі.

7. Продовжуючи тему особистого захисного спорядження, варто вказати на незначну невідповідність одягу козаків. На поляках ми бачимо „шишак” – бойовий захисний головний убір, різновид шолома, який складався з вінця, а також тулії та трубки, що звужувалися до верху. Мав навершя з „шишкою” чи „яблуком” на вістрі.
Виготовлявся із заліза, сталі та міді. До шишака прикріплювався дашок і наносник, які закривали верхню частину обличчя, бармиця та н?уші (навушники), що захищали плечі, шию, вуха і частково щоки. В XVI-XVII ст. був поширений в Європі та Московії і використовувався в основному важкою кіннотою – рейтарами та крилатими гусарами. Навіть в описі м. Суми 1686 р. згадуються шишаки, що зберігалися в міському арсеналі.

В козацькому ж війську широкого застосування набула місюрка – невеликий шолом, який захищав верхню частину голови і часто носився під шапкою. За умови якісного виготовлення (сталь), забезпечував захист від мушкетних куль. Інколи використовувався з бармицею. Андрій в атаку на поляків іде в захисних обладунках, проте в шапці-качулі. Не виключено, що, місюрку він мав під шапкою. Проте, озброєння тогочасних європейських армій ще не знало національних особливостей на кшталт „мазепинок” українських січових стрільців 1914 р. і було достатньо інтернаціональним. Не забуваймо, що воєнні трофеї – то хліб козацький.

Під час штурму Хотина-Дубна козаки вдираються на мури в шапках з величезними шликами. Малоймовірними виглядають псевдоперекази про те, що козаки вшивали в китицю невеликий шпичак-якірець і помахом голови могли вразити ворога в рукопашному бою. Радше такою „прикрасою” можна було за щось зачепитися.
Мода ж на гіпертрофовано подовжені шлики прийшла аж у 1918 р., коли з числа недавніх полонених вояків російської армії української національності на території Німеччини були створені так звані Синьожупанна та Сірожупанна стрілецькі дивізії, які складали частину збройних сил Гетьманату 1918 р. Саме тоді й витягується на світ божий стилізований козацький одяг, перекручений до смаків та витребеньок століття ХХ-го.

Велика розмаїтість козацьких головних уборів була обумовлена соціальною специфікою. Високі сірі, чорні чи білі смушкові качули чи кучми козаків, а також сільського і середнього шарів міського населення мали форму усіченого конуса чи циліндра; їхній верх – плаский або опуклий – іноді був з матерії, у козаків він перетворювався у своєрідний конічний шлик, що звисав з лівої сторони. Шлик – найчастіше червоний і синій – прикрашали пришитим галуном чи позументом і завершували китицею. Проте в XIV-XVII ст. „шликів” не було: а шовковий чи суконний кольоровий верх головного убору мав певний „звіс”, скошений назад чи набік.

8. Звукорежисер „зекономив” на шумових ефектах. Особливо це стосується того ж таки штурму польського міста: Бульба „примовляє” Андрія не під канонаду бою, а під райську тишу й пташине цвірінькання.

9. Неузгодженість, дисонанс викликають численні „русские” „дух”, „земля”, „народ”, що лунають на тлі куди вже найукраїнського козацького оточення. Один уродженець Російської Федерації (аж ніяк не козацький ура-патріот) з цього приводу навіть зауважив, що фільм занадто „російській”. Проте з ним не можна погодитись. Русини, Руське воєводство, руські князі – така термінологія була на поч. XVII ст. загальноприйнятою, а термін „Україна” та „українець” переважають вже дещо пізніше. І виголошуючи промову, Бульба вже аж напевно не думав про якогось там Михайла Романова. Те ж саме стосується М.Гоголя, для якого Русь – це Київ та Наддніпрянщина, для якого одним з головних, але нездійснених, завдань було написання історії Руси-України. Тут необхідно віддати належне режисеру, який намагався бути максимально близьким до класичного тексту повісті (можливо, щось би і вартувало б змін). Інша справа, що замість бездоганної російської мови актора Сергія Безрукова, який читав авторський текст, потрібен був неповторний колорит українського акценту, притаманний ще одній екранізації твору М.В.Гоголя – „Вечерам на хуторе близ Диканьки”.

Оце і весь коротенький перелік зауважених невідповідностей. Натомість можна відзначити наявність значної кількості приємних для серця історика „дрібничок”:

- ожига або сорока – багатолюфова (кілька ствольна) малокаліберна козацька гармата; - вози так званого чумацького типу, притаманні тій добі;

- козацькі гармати переважно невеликого калібру і перевозяться як і годиться для початку XVII ст. на возах;

- при захисті фортеці поляки застосовують затинні гаківниці – це один з найдавніших зразків ручної вогнепальної зброї, відомий з XIV ст., який за своїми характеристиками був чимось середнім між гарматою та рушницею, часто мав вигляд металевої труби з гаком і довгим хвостовиком. Гаком затишна пищаль чіплялась за мур, а хвостовик утримував гармаш, наводячи зброю на ціль. Заважка для стрільця щоб маневрувати по полю бою, для стаціонарної оборони вона підходила якнайкраще. Відзначалися невеликим калібром від 20 до 40 мм, мали довжину до 2 м і виготовлялися з кованого заліза (рідше відливалися з міді).

Що ж до в цілому чудової гри акторів, то певне зауваження викликає лише шанований „мушкетер” М.Боярський. І то, не його акторська гра, а антропологічний типаж, що різко дисонує з навколишнім оточенням. При всій повазі до митця, чомусь не тягне він на запального гульвісу Мусія Шила!

Наостанок: за свідченням переважної більшості тих, хто переглянув стрічку, вона залишає важкувате враження. Це цілком нормально: згадайте ваші власні перші відчуття від ознайомлення з повістю М.В.Гоголя. Все нормально: Микола Васильович спромігся передати власний тривожний душевний стан і через 200 років завдяки фільму Володимира Бортка. В цілому картина достойна схвальної оцінки. Втім, нехай бажаючі самі пересвідчаться й зроблять відповідні висновки.

З повагою, Олег Корнієнко
Фото

view counter
view counter
view counter
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua
26
Мисс Сумы 2010
Мисс Сумы 2010
Мисс Сумы 2010
Мисс Сумы 2010
Мисс Сумы 2010
Мисс Сумы 2010
18
Памятники сахару
Памятники сахару
Памятники сахару
Памятники сахару
Памятники сахару
Памятники сахару
15
Факельное шествие на Покрову
Факельное шествие на Покрову
Факельное шествие на Покрову
Факельное шествие на Покрову
Факельное шествие на Покрову
Факельное шествие на Покрову
13
Высокое искусство на улицах Сум
Высокое искусство на улицах Сум
Высокое искусство на улицах Сум
Высокое искусство на улицах Сум
Высокое искусство на улицах Сум
Высокое искусство на улицах Сум

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.