"Можна?" – Володимир Олександрович Шилов зазирнув до кабінету свого сина, Віталія Володимировича, і, не дочекавшись на відповідь, відразу зайшов. "Віталька.. " – міцно обійняв сина. Той тремтів – або від міцності обіймів, або від чогось іншого. "Что, боїшся?" – не дуже природно поіронізував батько. "Папа, я нє хочу в тюрму.." – голос Віталія Володимировича ламався і немовби проходив крізь стіну. "Думаєш, я хотєл в свойо врємя?" – посерйознішав Володимир Олександрович. - "Так у мєня уголовка была. Нє то, что тут у нас. Нічєго, я тєбя такой малявой от пацанов снабжу – ні одін фраєр нє тронєт. Посідіш годік – а там УДО замутім. Ты ж у мєня пацан умный, скажи?" – Володимир Олександрович подумав про себе, що на зоні його Віталька буде аж ніяк не пацан, а мужик, і це ще в кращому випадку, - коли хід його думки було перервано тремтячим голосом сина: "Скажи, а как ми заработалі на той дорожкє пятсот тисяч прі бюджеті в сємсот?" - "Сынка-сынка, конєчно, мы заработалі нє пятсот" - "А сколько? " - "Мы, Віталя, тогда на той дорожкє целый лімон заработалі". Віталій Володимирович відвернув від батька зневірені очі і відчув, як він його ненавидить.
http://368.media/2015/06/sumi-500-gs/

на фейсбуці: https://www.facebook.com/capetan.lineyka/posts/1414011192261300