Мова іде про документальну драму «Розрада апокаліпсисом» за твором лауреата Нобелівської премії Світлани Алексієвич «Час Second-hаnd».

Режисер-постановник, сценограф, костюми – Лінас Маріюс Зайкаускас. У головній ролі Діана Каландарішвілі.

Вистава складається з двох сюжетно непов’язаних між собою частин, кожна з яких є окремим дійством. Їх так і планують показувати окремо, в різні дні у форматі театрального серіалу.

Незважаючи на те, що у кожній частині цього моноспектаклю розповідаються різні історії, в яких діють різні герої, обидві вони об’єднані темою жіночої долі. І хоча на сцені весь час знаходиться лише одна актриса, тут є все – і динаміка дії, і несподівані сюжетні повороти, і купа різноманітних героїв, і пристрасті, і біль… І все це досягається при практичній відсутності сценічного руху — тільки за рахунок інтонацій, міміки і жестів.

І все це викликає емоції. Спочатку просто цікаво, потім ти починаєш нелюбити одних і співчувати іншим, далі ставиш себе на їх місце і не погоджуєшся, і жалієш головних героїнь, яким випала така трагічна жіноча доля, а потім якось починаєш розуміти тих чоловіків, яких обставини і слабкості власного характеру зробили персонажами і винуватцями трагедії – не давньогрецької або середньовічної, а сучасної, зітканої, а точніше, дуже грубо і жорстоко збитої з побуту і мрій, з поезії високих почуттів і бруду реальності.

А по завершенню думаєш – це вже дуже суб’єктивно —  слава Богу, що я така щаслива людина, і все це відбувається не зі мною…

Власне, це творчий метод режисера вистави Лінаса Зайкаускаса — доведення звичайної ситуації до абсурду, до градусу, шо вище точки кипіння, коли глядач вже не може залишатися байдужим і починає думати. Над чим? Мабуть над тим, як він сам живе і, таким чином, робить крок у напрямку до себе, до саморозуміння.

Окремо відзначимо блискучу акторську роботу Діани Каландарішвілі. Вона енергетична, по-людські цікава і якимось чином примудряється одночасно втримувати увагу глядача протягом усієї дії і давати час внутрішньо проживати вчинки та почуття героїв її монологів. В її сценічному існуванні взагалі немає жодних показних перевтілень у сенсі саме акторства – просто ти забуваєш, що це театр і сприймаєш жінку на сцені як ту, що розповідає про власне життя.

Таку виставу хочеться обговорювати. Сперечатися, не погоджуватися з авторами, розпитувати їх про їх особисте ставлення до героїв дійства. Тоді сценічна подія ніби продовжується у часі і просторі, переходить в інтерактивний формат і долучає до свого локального всесвіту життєвий досвід глядачів. Нам здається, що якщо момент обговорення стане частиною показів, це тільки додасть інтелектуального і душевного об’єму тому, що відбулося на сцені.

Прем’єра документальнї драми «Розрада апокаліпсисом» відбудеться незабаром і на ній чекають Світлану Алексієвич. До речі, це буде мабуть перший приїзд в Суми лауреата Нобелівської премії.

Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com