Харківський транзит. Волонтери та вимушені переселенці

Коли Україні вдастся розслабити стиснений кулак Донбасу, вона побачить там не лише ненависть та агресію. Там буде страх і полегшення, біль від спогадів та бажання жити далі. Треба просто простягнути руку.

Волонтер Юля Піменова

Тетяна Огаркова

«Інколи розумієш, що ціна людського життя – сімдесят гривень», - каже Лариса Веселянська, і замовкає. Ця 53-річна жінка, в минулому керівник будівельної фірми, з літа працює волонтером об’єднання «Станції Харків». Сімдесят гривень, про які говорить Лариса – це ціна однієї ночі в харківському хостелі для вимушених переселенців із зони АТО. Ця перша ніч дає можливість людям відійти від шоку, зібратися з думками та подумати про майбутнє. Комусь потрібно забути дні чи тижні, проведені в підвалі під обстрілами; хтось болісно згадує, як ділили одне варене яйце на всіх дітей та ходили в туалет у кутку в тому ж підвалі; хтось бачив з підвалу, як смертельно поранило сусідку, і вона помирала у них на очах, тому що люди не наважувалися вийти на вулицю під обстріл, щоби їй допомогти. 

Зараз потік переселенців в Харкові вже далеко не той, що був влітку, коли у волонтерський пункт на харківському вокзалі щодня приходили сотні людей. Але сьогодні в Харкові на вулиці мінус двадцять, і не повірити словам Лариси неможливо.

«Сьогодні потоку переселенців на вокзалі немає, але зараз приїжджають ті, хто досидівся до повної безвиході», -  розповідає 31-річна волонтер Юля Піменова (вона ж Пчëлка Джул). Мама 3-річної доньки, Юля раніше працювала в рекламному бізнесі, але з липня вона 24 години на добу займається проблемами переселенців. «Як правило, зараз виїжджають багатодітні родини, які не могли виїхати раніше. Вони назбирали грошей, щось продали, десь зайняли грошей, і поїхали». Виїхати з зони АТО коштує чималі гроші, від 200 до 350 гривень за одне місце в автобусі. Якщо родина багатодітна, то вартість квитків швидко стає непідйомною. «Траплялося, що до нас приходили мами, яким не вистачило грошей, щоби вивезти усіх своїх дітей», - розповідає Юля. -  «Їм довелося обирати, кого з п’яти дітей взяти, якщо  грошей вистачає лише на трьох. Як можна маму ставити перед таким вибором?». Очі дівчини швидко наповнюються сльозами.

Ще не один раз мені доведеться бачити сльози в очах волонтерів, особливо коли мова заходить про дітей. В такі моменти відчуваєш: навесні 2014-го Харків пройшов по лезу. У березні та квітні політична ситуація тут не сильно відрізнялася від ситуації в Донецьку чи Луганську. Перша українська столиця могла би перетворитися на сепаратистський регіон, а потім – на зону бойових дій, якими зараз є міста та села в зоні АТО.  Можливо, саме тому харків’яни демонструють таку готовність допомогати, підтримувати та співчувати. Вони легко можуть уявити себе на місці переселенців.

Де починається Україна

Для багатьох переселенців з зони АТО Україна починається зі стільця на Харківському вокзалі. На цьому стільці у залі очікування сидить волонтер «Станції Харків», який готовий вислухати, порадити, вирішити проблему з квитками або тимчасовим поселенням, налити води, чаю чи валерьянки, дати підзарядити телефон та розказати, де в місті розташований пункт видачі гуманітарної допомоги.

Влітку тут цілодобово чергували зміни по 6-8 волонтерів, які за добу приймали до 600 осіб.  Сьогодні волонтерів двоє:  о 9 ранку я бачу, як Надія Риндіна та Тетяна Самбуєва, а також представник МЧС та соцпрацівник займають свої місця за столом. Тут облаштований повноцінний пункт допомоги переселенцям з зони АТО: дошка інформації, кошик для збору грошей, гарячий чай, ялинка і подарунки. І багато людського тепла від волонтерів в курточках з українською символікою: тризуб, український прапор.  Поруч – синьо-жовті повітряні кульки. Скрізь наліпки із написом «Всë будет хорошо».

Волонтери «Станції Харків», яких вже понад дев’яносто,  поза політикою. Це не означає, що вони не мають власних переконань – просто їхні погляди не впливають на їхню роботу. Вони допомагають усім, незалежно від політичних поглядів. Тут вас  ніхто не запитає, чи ви голосували на референдумі у травні, як ви ставитеся до ополченців, до української армії або ж до Росії. Натомість, вас пригостять чаєм, куплять квиток, видадуть гуманітарку, подбають про тимчасове проживання, лікування, пошук роботи. На моє питання, як переселенці реагують на українську символіку у волонтерському пункті, Надія Риндіна відповідає: «Ніяк. Ми їм допомагаємо. У нас  українська символіка. Можна сказати, що ми розвиваємо у них рефлекс собаки Павлова».

Цей підхід починає давати свої результати та змінювати світогляди. «Влітку вони їхали в Росію», розповідає Юля Піменова. «Ми теж ними займалися, купували їм квитки на електричку. Близько 65% влітку були проросійськи налаштовані. Зараз ситуація змінилася: приблизно 80% людей хочуть їхати  в Україну, і ще десь 5 % кажуть, що згодні їхати в Україну, але не Західну».

Харків – «транзитне місто»

Вокзал – це волонтерська «передова», адже Харків відпочатку називали «транзитним містом».  Головною метою волонтерів було зустріти людей та передати МЧС, які відправляли їх далі в інші регіони України. Була створена загальноукраїнська (по областям) база даних потенційних місць безкоштовного поселення: санаторії, профілакторії, сільські будинки, інші варіанти.

«Але ситуація насправді страшна», - розповідає Юля Конотопцева, координатор програми тимчасового поселення «Станції Харків»,  - «На сайті МЧС людям повідомляють, що, наприклад, у Сумській області є двадцять об’єктів поселення. Приїжджає родина до Харкова із планом виїхати в цю область. Вони сідають на вокзалі разом із МЧС-ником і продзвонюють вказані об'єкти. І тут з'ясовується, що цього об'єкту немає – більше не здають, більше немає тощо. Те саме із сільськими будинками. Адже що таке сільський будинок? Це часто будинок, в якому вже 5 років ніхто не жив, немає опалення, немає води, немає нічого. А ми відправляємо туди родину із трьома дітьми. Зрозуміло, що жити там нереально».

Немало людей залишилися в Харкові та області: у когось були родичі в лікарні, хтось мав ось-ось народити, а хтось просто не мав жодних зв’язків в Україні.  За словами Олексія Алмазова, близько 37 тисяч вимушених переселенців зареєстровані на «Станції Харків» та отримали одноразову гуманітарну допомогу.

Загалом же в Харкові та області (це трохи більше 3 мільйонів населення), за даними ООН, проживають близько 120 тисяч переселенців. Реальна цифра може бути значно більшою: хтось не реєструється, адже живе в родичів і не потребує поселення. Інші не мають потреби в державній допомозі –  офіційна реєстрація дає право отримувати трохи більше 400 грн на місяць для працездатних, та 800 – для непрацездатних осіб. Хтось банально не довіряє органам державної влади та боїться – не знає, куди ці дані підуть далі тощо. «Коли до нас приходять люди, і ми питаємо, чи вони офіційно зареєстровані, то лише один з трьох відповідає "так"», розповідає волонтер Юлія Піменова.

Тимчасове поселення

На вокзалі працює хостел, де матері із дітьми до 14 років мають право на безкоштовне поселення від однієї до трьох ночей. Але що робити, якщо до волонтерів приходить родина із двома дітьми, де одній дитині – 15 років, а іншій – шість?  «Все вирішується індивідуально, суворого стандарту немає», - розповідає Лариса Веселянська. «Війна – це нестандартна ситуація, люди і так вже пройшли крізь страждання, тому якщо підходити до них за стандартом, то нічого не вийде. Треба вкладати у це трішечки душі».

Лариса Веселянська

Місць у хостелі ніколи не вистачало на усіх, тому волонтери організували програму тимчасового (від 1 доби до 4 місяців) поселення в інших хостелах, готелях та квартирах – інакше люди просто би ночували на підвіконнях вокзалу або на вулиці. З серпня близько 650 людей отримали дах над головою; тридцятьом родинам  волонтери орендують квартири помісячно.

Основним благодійником цієї програми транзитного поселення став харківський бізнесмен, власник гольф-клубу та колишній віце-губернатор області з економічних питань Юрій Сапронов.  «Ми не були знайомі особисто. Я просто написала йому у Фейсбук», - розповідає Юля Піменова, - «і запитала його, чи може він нам допомогти». Бізнесмен погодився і вже декілька місяців надає гроші на поселення, купляє гуманітарну допомогу, надає у безоплатне користування переселеням три сімейні номери у власному готелі Superior Golf Club.  В цьому готелі на початку Нового року відбулися 11 новорічних свят для дітей переселенців – ці свята відвідали понад тисячу дітей, а подарунки отримали близько 5 тисяч.

«На Дмитрівській»

«На Дмитрівській» - так називається ще одне місце тимчасового (як правило, до 1 місяця) поселення, яке волонтери називають «адаптаційним центром». Це звичайне офісне приміщення, безоплатно передане у користування волонтерам одним харківським бізнесменом. Приміщення пристосували до потреб проживання людей: тут є передпокій, душ та туалет, невелика кухня, велика спільна вітальня та декілька кімнат із двоповерховими ліжками.  В центрі проживають близько 20 людей.

Ми сидимо на кухні. Хтось вечеряє, хтось готує їжу дітям, час від часу заходять гості, переважно колишні мешканці центру та волонтери. Моя співрозмовниця, 31-річна Оксана з Кіровська Луганської області, на сьомому місяці вагітності – вона чекає на шосту дитину. Жінка потрапила сюди два тижні назад. «Сенсу не було лишатися. Вже приходили ополченці, забирали коров. Коли стріляли, ми ховалися під сходами – підвалу в нас немає. Так я, щоби довго не чекати, виїхала, бо невідомо, чим би усе закінчилося», - спокійно розповідає вона. Навколо бігають її 11-річний Ярослав, 8-річна Яна, 6-річний Саша, 5-річна Соня та 3-річна Настя. У Кіровську жінка мала своє господарство – корову та теличку,  займалася дітьми. Оксані багато не треба: вона згодна на «старий будинок із туалетом на вулиці, клаптик землі та сарай».

Але волонтери поки що підшукали їй скромніший варіант – кімнату в «терцентрі» Жовтневого району. Такі територіальні центри існують при відділах соціального захисту (собесах) в районах міста Харкова. Як правило, це великі кімнати, де розташовані від 10 до 40 ліжок. Проживання безкоштовне, але комфортним його назвати важко.  Родина Оксани матиме окрему 10-місну кімнату терцентру.

«Модульні будинки»

Новинкою у Харкові стало будівництво німецьких «модульних будиночків» для переселенців. Їх побудували в рамках німецько-української програми: невеликий комплекс з’явився просто посеред поля, на вулиці 50-річчя СРСР, що неподалік від аеропорту, і вже готовий до заселення.

На вигляд ці будиночки мають мало спільного із новомодною архітектурою. Ззовні ці конструкції скоріше нагадують гаражі. Але всередині є все необхідне для життя:  опалення, вода, каналізація. В кімнатах є меблі, електроплити, кухні загального користування та великі пральні машини. Є душі та туалети – частина з них пристосовані до потреб інвалідів. Деякі будинки розраховані на проживання чотирьох родин зі спільною кухнею. Інші скоріше нагадують гуртожитки – довгий коридор та кімнати по обидва боки.

Комплекс розрахований на 400 місць, проживання у цих будиночках безкоштовне. У чергу на поселення записалися більше двох з половиною тисяч людей. Німецька сторона, яка повністю взяла на себе витрати з будівництва містечка,  поставила чіткі умови для відбору мешканців: це мають бути насамперед багатодітні родини та інваліди; а в комісії з відбору має брати участь волонтер «Станції Харків». «Мене, як волонтера, запросили взяти в цьому участь», - розповідає Лариса Веселянська. «Чесно кажучи, я була приємно здивована. Я можу дати сто відсотків гарантії, що нікого поза критеріями не пропустили. У мене якоюсь мірою зруйнувався стереотип держслужбовця».

Зимня «Ромашка»

Дитячий табір «Ромашка» в Харкові ще з травня став відомим місцем масового проживання переселенців. Власники табору – сімейна пара підприємців-будівельників Оксана Погорєлова та Володимир Рожков придбали «Ромашку» у 2013-му році.

Влітку 2014-го тут проживало до 310-320 людей, спочатку зі Слов’янська та Краматорська, а потім, після звільнення цих міст, масово заїхав Донецьк, Луганськ, Щастя, Ілловайськ, Горлівка та інші міста. Загалом за 7 місяців роботи з переселенцями табір прийняв близько трьох тисяч переселенців. Сьогодні на вулиці сніг та мороз, а в таборі проживають 110 людей, серед яких 35 дітей.

Умови проживання в « Ромашці» суворі: влітку в таборі  був лише один душ на триста чоловік, туалет – на вулиці. Восени, коли стало холодніше, люди почали їздили митися на вокзал.  Повноцінний туалет та душ з’явилися лише на початку січня 2015-го року, а до 19 грудня за будь-яких погодних умов їжу видавали на вулиці.

«Без харків’ян ми би не впоралися», - розповідає Оксана. «Вони постійно привозили продукти та та речі».

В серпні власники «Ромашки» заснували благодійний фонд «Країна понад усе», який збирає гроші на потреби переселенців.

«За літо ми так стомилися, що не збиралися навіть думати про опалення. Ми чекали, поки переселенці закінчаться», - розповідає Оксана. Але потім вони зрозуміли, що люди є, і допомога усе ще потрібна.  В серпні до «Ромашки» звернулася структура ООН із пропозицією зробити опалення в таборі. Для цього треба було підписати трьохсторонній меморандум поміж власниками «Ромашки», ООН та місцевою обласною адміністрацією. Цей проект не відбувся: обласна влада відмовилася підписати меморандум.

Цей випадок став не останньою неприємністю від держави. Вже з вересня та перших холодів мешканці табору почали вмикати електричні обігрівачі: рахунки за електроенергію сягали 50-70 тисяч гривень на місяць. Оскільки «Ромашка» перебуває у приватній власності, то власники платять не знижений тариф «для населення», а  комерційний тариф у 1.48 за Квт. Оксана та Володимир звернулися до губернатора області Ігоря Балути із проханням перевести їх на тариф для населення, але відповіді не отримали. Писали і в обленерго, також безрезультатно.  Довелося знову збирати гроші: перших місяць рахунок за електроенергію оплатили близько 200 харків’ян, другий та четвертий – одна із місцевих IT компаній, третій – Юрій Сапронов, аж поки власники не отримали грант, який покриває вартість електроенергії.

Повноцінне опалення в «Ромашці» таки зробили – допоміг американський фонд USAID. Перемовини почалися в серпні, 20 листопада був підписаний договір, і за тиждень до Нового року в «Ромашці» нарешті запустили котельню, яка опалюватиме усі вісім корпусів табору.

Допомогли і європейці. «8 грудня до табору приїхав представник Польського центру міжнародної допомоги" - розповідає Оксана. «Він сказав: "У вас є час до 31 грудня,  ми готові витратити залишки нашого річного бюджету на будь-які будівельні роботи в таборі"». Вони встигли відремонтувати чотири корпуси «під ключ», ще в двох зробити зовнішнє утеплення, а ще в двох корпусах провести каналізацію на кожну кімнату.

«В кінці цього місяця ми будемо готові прийняти 400 чоловік», - каже Оксана.  За договором з поляками, упродовж двох років власники не можуть використовувати відремонтовані приміщення у комерційних цілях. «Якщо не буде стільки переселенців, ми переорієнтуємося на програми обмінів з польськими дітьми або на реабілітаційний центр для бійців АТО».  

***

«Я не бачу майбутнього. Ми усі живемо сьогоднішнім днем», - говорить 31-річна Настя з Донецька. В середині серпня вона разом із 11-річним сином, сестрою та татом-пенсіонером приїхала в Харків. Майстер кондитерського цеху за фахом, Настя щодня працює на кухні табору «Ромашка»: готує обіди та вечері на 110 чоловік.

38-річна Тетяна, держпрацівник з Перевальська Луганської області, тепер розвантажує товари у харківському супермаркеті. У неї двоє дітей – старшокласник та 3-річний молодший син, їй вдалося вивезти та забрати з собою своїх батьків з Мар’їнки. «У Харкові дуже важко знайти роботу», - розповідає жінка. Родина знімає дві кімнати у квартирі з хазяїном у спальному районі міста. Тетяна не отримала зарплату за останні місяці роботи у державній структурі в Перевальську. Тоді у зв’язку із закриттям місцевої адміністрації було заблоковане казначейство. Жінка подала в суд та виграла його на українській території, але далі справа не зрушила. Казначейство Перевальська не реєструють, їм відмовляють. «На ці чесно зароблені кілька тисяч гривень ми могли б прожити ще 3-4 місяці», говорить жінка. До того ж, на родині висить кредит від Приватбанку у 7 тисяч гривень, який зараз просто немає чим виплачувати, і який щомісяця зростає.  

….

«Ми не рятуємо дупи, ми рятуємо душі» 

У кожного з них – своя історія, свій біль, своя боротьба. Але дехто з них навчився шукати виходи, радіти малому  та щиро дякувати за допомогу.

«Ми просто можемо не дати їм упасти», - говорить волонтер Олексій Алмазов. 47-річний чоловік, який  колись працював редактором та журналістом, почав свою волонтерську діяльність із допомоги у перевезенні літніх дитячих таборів. Потім власноруч зробив ремонт в одному з пунктів видачі гуманітарної допомоги «Станції Харків». За півроку волонтерства Олексію вдалося офіційно зареєструвати Всеукраїнське об’єднання «Українські рубежі», що надало діяльності волонтерів легальний статус, дозволило їм мати справу з державними структурами, отримувати міжнародні гранти та приймати гуманітарні вантажі з-за кордону. На Миколая вони вже отримали польську гуманітарку, в майбутньому запланований великий проект з UNICEF  - створення « Центрів підтримки родини» у Харкові, в Ізюмі та в Святогорську, та інші проекти.

«Ми виходили із того, що коли люди опиняються у складній ситуації, їм потрібний час для того, щоби подумати, що робити далі», - розповідає Олексій. Адже мета волонтерів полягає не в тому, щоби безкінечно годувати, розселяти та обслуговувати переселенців, серед яких час від часу з’являються і «професійні біженці», а подеколи і кримінальні елементи. «Країні потрібна позитивна ресоціалізація цих людей», - говорить Олексій. «Ми маємо допомогти їм віднайти свою гідність та своє місце в суспільстві. Зрештою, ми рятуємо не дупи, ми рятуємо душі».

Волонтери, як ніхто інший, розуміють, що людям не можна допомагати бездумно. Ризиковано привчати їх до споживацького ставлення до волонтерської або державної допомоги. Вони потребують підтримки, щоби стати на ноги і самостійно іти далі. «Їм треба давати вудочку, а не рибу», - вважає Юлія Конотопцева. 

«Ці люди – українці. Якщо ми їх вважаємо українцями, з ними треба працювати, з ними треба розмовляти. Їм треба давати роботу. Дайте їм роботу на шість, сім або вісім тисяч гривень на місяць, і їхня риторика зміниться», - переконує Юрій Сапронов. «Якщо ні – то тоді треба  будувати стіну, і це буде нове Придністров’я ».

Поки що харків’яни, які першими прийняли на себе хвилю масового потоку переселенців, продовжують зшивати країну по її східному краю. Волонтери, бізнесмени, громадяни – вони не втомлюються допомагати, затягувати тисячі «донецьких» та «луганських» у свою складну та заплутану мережу симпатій, подяк, зустрічей, маленьких радостей та взаємовідносин. Не маючи жодних ілюзій, вони олюднюють машину державної допомоги, підтримують дорослих та змушують посміхатися дітей.

 

***

Мені розповідали, що влітку на харківський вокзал приїхала мама із 10-річним хлопчиком. У міцно стисненому кулаці хлопчик тримав кулю, яка пролетіла повз нього та влучила у дерев’яні двері. Вірогідно, вона цілила в нього, але йому пощастило. Хлопчик тримав її дуже міцно, він відмовлявся відкривати долоню – здавалося, він тримав цю кулю так, щоби пересвідчитися, що вона усе-таки пролетіла повз нього і його не зачепила. Так, ніби міцно тримаючи її в кулаці, він міг назавжди зупинити усі кулі в світі. 

Волонтерам, разом із психологами, знадобилося три дні для того, щоби вмовити хлопчика нарешті розслабити руку.

Коли Україні вдастся розслабити стиснений кулак Донбасу, вона побачить там не лише ненависть та агресію. Там буде страх і полегшення, біль від спогадів та бажання жити далі. Треба просто простягнути руку.

Тетяна Огаркова

Матеріал підготовлено в рамках інформаційної кампанії "Ми різні. Ми разом", що здійснюється громадською організацією "Інтерньюз-Україна" за підтримки програми МАТРА Посольства Королівства Нідерландів.

Вперше надруковано на сайті Українська правда «Життя»

view counter

По тематике

От любви до ненависти - 400 квадратных метров
01.07.2016 16:07

От любви до ненависти - 400 квадратных метров

В Сумах волонтеры и участники АТО подрались с педагогами из-за помещения. Судя по тому, что городские власти как-то вяло...

В Сумах открылась первая школа волонтеров
10.12.2015 20:08

В Сумах открылась первая школа волонтеров

Первый тренинг был посвящен детям с особыми потребностями… и особому театру....

Помощь как стиль жизни
02.12.2015 18:27

Помощь как стиль жизни

Сегодня, 2 декабря в СумГПУ им. А.С. Макаренко прошла восьмая ежегодная благотворительная акция «Вместе сделаем больше!»....

У переселенцев на Сумщине появился полпред
12.11.2015 15:15

У переселенцев на Сумщине появился полпред

У министра социальной политики Павла Розенко в Сумской области появился советник по работе с переселенцами, а у переселенцев – доверенное...

Переселенцы имеют право…
22.10.2015 15:18

Переселенцы имеют право…

Для граждан, которые вынужденно покинули оккупированные и опасные территории, в 20 областях Украины, в том числе и на Сумщине, начал...

view counter
view counter
view counter
view counter
8
Над Соборной вешают сотни зонтиков
Над Соборной вешают сотни зонтиков
Над Соборной вешают сотни зонтиков
Над Соборной вешают сотни зонтиков
Над Соборной вешают сотни зонтиков
Над Соборной вешают сотни зонтиков
30
Национальная сборная Украины по хоккею на траве сыграла с клубом «Sharjah Tigers»
Национальная сборная Украины по хоккею на траве сыграла с клубом «Sharjah Tigers»
Национальная сборная Украины по хоккею на траве сыграла с клубом «Sharjah Tigers»
Национальная сборная Украины по хоккею на траве сыграла с клубом «Sharjah Tigers»
Национальная сборная Украины по хоккею на траве сыграла с клубом «Sharjah Tigers»
Национальная сборная Украины по хоккею на траве сыграла с клубом «Sharjah Tigers»
17
Чемпионат Украины по хоккею на траве
Чемпионат Украины по хоккею на траве
Чемпионат Украины по хоккею на траве
Чемпионат Украины по хоккею на траве
Чемпионат Украины по хоккею на траве
Чемпионат Украины по хоккею на траве
12
В Сумах прошел чемпионат Украины по художественной гимнастике
В Сумах прошел чемпионат Украины по художественной гимнастике
В Сумах прошел чемпионат Украины по художественной гимнастике
В Сумах прошел чемпионат Украины по художественной гимнастике
В Сумах прошел чемпионат Украины по художественной гимнастике
В Сумах прошел чемпионат Украины по художественной гимнастике
7
"Барса" (Сумы) - "Арсенал-Киев" (Киев) - 1:0
"Барса" (Сумы) - "Арсенал-Киев" (Киев) - 1:0
"Барса" (Сумы) - "Арсенал-Киев" (Киев) - 1:0
"Барса" (Сумы) - "Арсенал-Киев" (Киев) - 1:0
"Барса" (Сумы) - "Арсенал-Киев" (Киев) - 1:0
"Барса" (Сумы) - "Арсенал-Киев" (Киев) - 1:0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.