Спілкуючись із В’ячеславом, з’ясувала, що він уже має бойовий досвід, бо ще 2014 року разом з іншими добровольцями захищав Україну на Донбасі. Тому запитала, коли було важче – тоді, в 2014-ому, чи зараз, і які його рішення як командира дають змогу берегти життя бійців.

В інтерв’ю "Цензор.НЕТ" він розповів про оборону Сумщини й допомогу місцевого населення, як він оцінює армію, яку донедавна вважали другою в світі, й чому ця війна закінчиться для росії і путіна крахом.

"У НАС АВІАЦІЇ, ДЯКУВАТИ БОГУ, НЕ БУЛО. ЙШЛИ ТІЛЬКИ КОЛОНИ"

– В’ячеславе, на сторінці Державної прикордонної служби у "Фейсбуці" я прочитала, що ваш підрозділ з першого ж дня війни з росією у взаємодії з одним із підрозділів Збройних Сил України вступив на Сумщині у нерівний бій з силами противника, які переважали. Це було на кордоні з рф?

– Ні, це було на околиці Сум, на Білопільському шляху. Ми були разом з 5-ю тактичною групою 81-ої бригади. Десь після дванадцятої на нас вийшла колона з Конотопської траси, там є таке залізничне перехрестя. Ми відкрили вогонь і під час бою один БТР і одну БМП знищили й ще один БТР противника підбили.

Потім відійшли вглиб міста, а 5-та тактична група залишалася на попередній позиції.

– Велика була колона?

– Їх було загалом дві. Перша – понад 10 одиниць техніки і десь до 15 одиниць – друга.

– Вони заходили за підтримки авіації?

– У нас авіації, дякувати Богу, не було. Йшли тільки колони. З тяжкого озброєння були танки, але до Сум вони не доходили. В основному БТР, БМП і машини, які перевозили піхоту.

– Ще до війни один із колишніх бійців "Айдару" розповідав мені в інтерв’ю, що в місті не дуже зручно вести бій, використовуючи танки, тому переважно використовують БТР І БМП.

– Це логічно, бо можуть з кожного вікна, з кожного кутка поцілити. БТР і БМП практичніші.

– Було важко вести бій, розуміючи, що в місті чимало цивільних?

– Першого дня насправді ніхто не розумів, що сталося. Перешкоджали введенню вогню на повну силу. Тому й знищено лише три одиниці техніки. Думаю, більше б було, аби не місцеві.

– Три – теж чимало, адже до останнього майже ніхто не вірив у можливий напад росії. А прикордонники його чекали?

– Нас із вечора 23 лютого підняли за тривогою. Тоді ніхто не вірив, що путін нападе, але й не виключали такої змоги. Тому були готовими до дій.

– А прикордонників вивели з пунктів пропуску?

– Я перебуваю в комендатурі швидкого реагування, у нас трохи інші завдання і ми базуємося в іншому місці. Що стосується пунктів пропуску, то там люди під час нападу були.

– Загинуло багато?

– Щодо загиблих я вам не скажу, бо кордон великий, загальної інформації ми не отримували, знали лише про своїх.

– В’ячеславе, російські військові дуже швидко просувалися містом?

– Перша колона, яку ми зустріли, з Конотопської траси йшла на Білопілля. Вони рухалися доволі швидко, і коли почався бій, не одразу зрозуміли, що трапилося. Деяку техніку навіть зупинили. Не очікували, що по них хтось почне стріляти, були збентежені.

– Сподівалися захопити місто швидко і спротиву загалом не очікували? Щось на кшталт "взяти Київ за 3 дні"?

– Схоже на це.

– Що було далі? Куди ви пішли?

– Нам дали команду відходити до точки збору всього підрозділу і перебазування, відповідно перерахунку, переставлення сил. Визначали завдання. Ближче до вечора ми відійшли до міста Лебедина. Хлопці з 5-тої тактичної групи ще якийсь час залишалися у місті, потім теж відійшли до нас.

– Усі ваші хлопці були з вами?

– Так, усі тримали оборону в Сумах. Та оскільки траса вузька, розмістити багато протитанкових комплексів змоги не було, тож використовували лише один і прикриття було з боків.

– А зброї вистачало на ту мить?

– Так, вистачало. Ми всю штатну зброю з боєкомплектом брали з собою.

– Як, на ваш погляд, можна було наявними тоді тими силами втримати Суми?

– Це було б складно, максимум кілька районів вдалося б утримати. Дуже багато заїзних доріг по колу. Все повністю закрити на той час було нереально. Оскільки, окрім нас і 5-тої тактичної групи 81 бригади ЗСУ, в Сумах нікого не було.

– Коли Суми опинилися в окупації, ваш підрозділ ще залишався на території Сумської області?

– Ми тримали оборону Лебедина, а потім частково підрозділ ще було перекинуто в Тростянець.

– Правоохоронці, які зараз проводять розслідування воєнних злочинів, пишуть, що там російські військові наробили чимало жахіть.

– Так, Тростянець постраждав дуже сильно.

– У ДБР повідомляють, що знайшли на території міста катівні, які влаштували окупанти. Вони й людей там розстрілювали?

– Там було те саме, що і в Бучі з Ірпенем. Можливо, меншою мірою, але робили все те саме.

– Ви берете в полон російських військових? Що вони розповідають про всі ці звірства? Навіщо така демонстрація жорстокості?

– Наш підрозділ вузькопрофільний, нас застосовують лише в певні моменти. Наприклад, стримати колону чи десь завдати удару протитанковими комплексами.

До взяття чи "зачистки" населених пунктів нас не підключають, бо протитанкові комплекси габаритні, мають певну вагу, з ними бігати нереально.

Якщо була потреба, то деякі наші військовослужбовці залучались до "зачистки". У Лебединському районі за участі моїх військових наприкінці березня взяли 21 полоненого з так званої "ДНР". Потім із ними вже працювала СБУ.

– Росіяни розповідали в перші дні байки про нібито участь у навчаннях. А ці ж що?

– Ці нічого особливо не казали, бо росіяни, коли відходили, їх просто лишили на блокпостах. Вони їм були не потрібні.

– Тобто просто використовують таких як гарматне м'ясо?

– Саме так.

– Таке враження, що їх використовують для масовки, щоб здавалося, що армія нібито велика за кількістю. А наскільки ця друга армія світу крута, як розповідає російська пропаганда?

– Друга десь із кінця загального списку армій світу.

– Наша скоро точно займе перші позиції з початку списку.

– Це точно. З таким досвідом і силою духу.

"У НИХ ТАКА ТАКТИКА – ЗНИЩИТИ ВСЮ ІНФРАСТРУКТУРУ, ЩОБ НАМ ПОТІМ ВАЖЧЕ БУЛО ВІДБУДОВУВАТИ КРАЇНУ"

– Найголовніше, як на мене, це вмотивованість захищати свою землю і перемогти заради своєї країни. І це стосується не тільки військових. Ми ж читали протягом цих кількох місяців чимало повідомлень про те, який опір чинили місцеві жителі в тих населених пунктах, куди зайшла російська армія. Днями прочитала, що на Київщині 70-річна бабуся кілька тижнів "наводила" артилерію ЗСУ на ворожу техніку. Хоробра бабуся фіксувала, зокрема, зенітно-ракетні комплекси "Бук" – і їх знищили аж два. Також вона допомогла артилерії знищити радіолокаційну станцію, яка глушить зв’язок. На жаль, героїзм коштував їй життя.

– На Сумщині місцеві нам дуже допомагали. З їхньою допомогою коригували удари байрактарів і били колони ворожої техніки навколо самого Лебедина і району.

– Люди не боялися? Це ж величезний ризик.

– Кажуть, що хай краще наші з їхньою допомогою всіх орків спалять, ніж ті всіх людей перестріляють і винесуть усе майно. Вони бачили, що було в перші дні, тому сильного страху, коли допомагали, не було.

– А що саме вони розповідають про ці перші дні?

– Люди були шокованими, бо напередодні мали різні думки й погляди. До 30-40% взагалі вважали, що росія ніколи не нападе. Після нападу всі сумніви відпали, люди згуртувалися, й тепер ми разом даємо цим оркам прикурити.

– Сумщина – прикордонна область. Там, наскільки я пам’ятаю, є села, які впритул межують із російськими, і люди постійно ходили один до одного в гості, так би мовити, через місточок. Хтось – до родичів, хтось до кумів, а хтось просто до знайомих. Зараз теж ходять?

– Я ні з ким не спілкуюся. За всіх місцевих не скажу, але 99% тих, кого знаю і в кого є родичі в росії, припинили з ними спілкування.

– Але там же чимало лісів, так званої "зеленки". Важко все це перекривати, щоб не ходили, кому не слід.

– Як вам сказати… Важка будь-яка робота, якщо немає бажання її робити. Та це не про нас. Якщо ти вибрав службу прикордонником, ця робота не буде для тебе важкою.

– Зрозуміло, що прикордонники мають бути готовими до будь-яких ситуацій, але ж багато хто починав службу в мирні часи і навіть не уявляв, що доведеться служити під час війни. Ви скільки вже служите у прикордонних військах?

– Я пішов добровольцем у 2014 році й потрапив у прикордонники. До цього працював у правоохоронному органі, а коли звільнився, хотів зайнятися бізнесом, та те, що сталося на Донбасі, все змінило. Влітку 2014-го вже був у зоні АТО.

– Ви були в Луганській чи Донецькій області тоді?

– В Луганській.

– Там теж багато лісів і було чимало диверсійних груп. Тут те саме, теж намагаються пролізти?

– І там всякого було, і тут вистачає. Багато ярів, ставки, ліси, болота, тому в цьому плані з ДРГ тут теж складно. Та якщо ти знаєш місцевість, завчасно можна проаналізувати, де можуть зайти, і повідомити про це вище.

– Зараз часто бувають прориви ДРГ?

– Намагаються, а як часто, не скажу, бо зараз ми розташовуємося безпосередньо в місці свого базування. А якщо виїжджають певні підрозділи на бойові завдання, ніхто з них деталями не ділиться.

– Навіщо пішли в 2014-ому добровольцем? Тоді ж було чимало й тих, хто ховався. Чула, що дехто, щоб сховати своїх синів від можливої мобілізації, вивозив їх за кордон.

– Ті, хто тікає, й тоді були, і зараз є. Та більше тих, хто готовий захищати країну. Адже ситуація що тоді, що зараз однакова, але нині все масштабніше і пекельніше.

На той час Революція Гідності багато чого дала, і було чимало хлопців і дівчат, які пішли захищати державу не за гроші чи щось подібне, а за покликом душі.

– Тобто виборювати якісь власні цінності?

– Так точно. Йшли тоді за ідеали, заради своїх близьких і рідних, заради своєї землі. Як і зараз.

– Серед ваших хлопців є загиблі чи поранені?

– Дякувати Богу, з мого підрозділу немає, але на кордоні є.

– Допомагає бойовий досвід, отриманий на Донбасі?

– Частково так. Бо страху під час зіткнення з противником і обстрілу тим чи іншим видом озброєння менше. Ти вже приблизно знаєш, що буде після того, як щось прилетить. Окрім авіації. З авіації нас зараз обстріляли вперше.

– Тоді на Луганщині не обстрілювали з авіації?

– Там в основному була артилерія і системи залпового вогню, наприклад, "гради".

– Навіщо зараз вони так інтенсивно використовують авіацію?

– Вони за три дні Київ хотіли захопити. То вже, як кажуть, судоми після невдачі. Найшвидше, думають, що наші військові злякаються й почнуть відступати. Та нині не той час і не ті події, щоб це робити. Це можна пережити і далі бити ворога.

– Слідкуєте за тим, що відбувається на "Азовсталі"?

– Лише за інформацією, яка є в інтернеті, у ЗМІ.

– Нікого зі знайомих немає серед захисників Маріуполя?

– Один знайомий є, та з ним немає зв’язку. Він був прикордонником, а після виходу на пенсію долучився до лав "Азова", разом з ними там. Усі ці люди герої.

– Хотілося б, щоб усі вони лишилися живими і повернулися. Скажіть, В’ячеславе, а ви напередодні війни спілкувалися з російськими прикордонниками?

– Ні, не спілкувався.

– У ЗМІ періодично з’являється інформація про так звані "розстрільні" списки. Йдеться про те, що росіяни якимось чином зібрали дані щодо правоохоронців і митників. Не читала нічого стосовно прикордонників. Вони теж у них є в таких списках?

– Точної інформації не маю, тому не коментуватиму.

– Росіяни продовжують обстрілювати Сумщину після звільнення захоплених територій. Це ще одна спроба захопити область чи що?

– Я не думаю, що це спроба щось захопити. У них просто така тактика – знищити всю інфраструктуру, щоб нам потім важче було відбудовувати країну.

– Нове озброєння швидко опановуєте?

– Так, із цим проблем немає.

– Воно справді допомагає виграти цю війну?

– Допомога інших країн дає нам суттєвий плюс на шляху до перемоги.

– Якщо порівнювати гарячі фази війни, яка розпочалася фактично в 2014-му, з тим, що відбувається зараз, вони дуже відрізняються?

– Зараз вона жорстокіша й масштабніша, задіяно фактично всі засоби вогневого ураження противника, серед них – авіацію і флот.

– Яка у рф кінцева мета, як вважаєте?

– Їхньою кінцевою метою буде повна деградація і знищення своєї нації. Так, вони завдають нам болю, але ми вистоїмо і дамо гідну відсіч. Тому, я думаю, це буде крах російської імперії і путіна зокрема.

Тетяна Бодня, "Цензор.НЕТ"