Нацгвардієць Владислав Шевцов проходив службу в бригаді, яка дислокувалася в Кривому Розі, але виконувала бойові завдання в Приазов’ї. Повномасштабний наступ росіян він зустрів у Маріуполі, – розповідає Суспільному мама Владислава.

Фото: Олександр Соломко, Сергій Одарченко

"По тижню, два вони не виходили на зв'язок. 10 числа у квітні він вийшов на зв'язок, а дванадцятого нам повідомили, що загинув. Тіло нам не віддали, з ним був хлопчик Люльок, він сказав, що до лікарні довезли, але не врятували. Сказав, поранення, які несумісні з життям. Тільки він знає, де похований, вся надія на нього", – говорить Ірина Шевцова, мати загиблого

"Вони потрапили під артобстріл. Чотири людини з бригади лише залишилось тоді, один лише з них вижив", – каже Вікторія Шевцова, сестра Владислава.

Сестри Влада говорять: найстрашніше для родини те, що вони не можуть забрати тіло брата, аби належно попрощатись з ним.

"Ми живемо у невідомості. Ми не знаємо, де його тіло, ми не знаємо нічого. Живемо в надії того, що нам хтось допоможе привезти його тіло, щоб нам було хоча б куди ходити, просто ходити. Ми б самі поїхали, забрали тіло, але нам не дозволяють. На наші запити конкретних відповідей немає, ніхто нам нічого не відповідає", – пояснює Оксана Дрозд, сестра Владислава.

 

Фото: Олександр Соломко, Сергій Одарченко

Владислав виріс у багатодітній родині, крім батьків у нього залишилось три сестри та молодший брат. Для всіх них загибель Влада – величезна трагедія, – говорить тітка військового Вікторія Поліщук:

"Це була світла, чиста дитина. Добродушна. Він ніколи нікого не ображав. А як цю звістку зустріли – ви самі розумієте. Ми досі не віримо, що його немає. Особисто я не вірю. Ось не вірю. Батько його взагалі сходить з розуму, він сходить з розуму. Це для нього, для всіх, втрата дуже сильна".

Владислав закінчив 9 класів місцевої школи, навчався в Свеському професійному аграрному ліцеї, а після повноліття пішов на службу в армію, служив в Національній гвардії, з якою пізніше і підписав контракт, – розповідає директорка школи.

 

Фото: Олександр Соломко, Сергій Одарченко.

"Хоча він не мріяв стати військовим з дитинства. Але після 18 років пішов на службу до лав Збройних Сил і вже там вирішив стати військовим. Хоча ті задатки, які потрібні для військової людини, він мав з дитинства", – каже Валентина Шило, директорка Степненської загальноосвітньої школи.

На момент загибелі Владиславу Шевцову було 22 роки.

Автори: Олександр Соломко, Сергій Одарченко