Интернет собирает сумскую историю

Сумские историки 1 ноября презентовали сайт, цель которого ни много ни мало — объединить всю имеющуюся в мире историческую информацию о Сумах и Сумской области

По словам историка и архивиста Геннадия Иванущенко, основным критерием отбора информации будет ее достоверность и наличие ссылок на первоисточники. Акцент будет сделан не на глобальные исторические процессы, а на судьбы сумчан, повседневную историю, которую не найти в научных исторических изданиях, но которая нужна для понимания исторического процесса.

В данный момент на сайте размещено около 200 публикаций, в будущем планируется и видео. Уже размещены газеты, найденные в архивах Нью-Йорка и Лондона, отображающие жизнь наших земляков. Можно увидеть афишу Роменского драматического театра, действовавшего во время фашистской оккупации. Можно ознакомиться с картой военных действий на территории области периода 1918-19 гг.

Зайдя в раздел «Экскурсии», можно будет совершить путешествие по музеям Сумщины, ознакомиться с памятниками. В разделе «Историческая аналитика» размещены статьи сумских историков. Начал наполняться раздел «Выдающиеся имена».

— Сайт — это живой организм, как социальная сеть, в которую можно писать самостоятельно, — рассказывает Александр Хоруженко, один из инициаторов создания сайта. — Ресурс будет не коммерческим. Можно будет писать всем и черпать информацию всем.

Преимущество сайта — в его разножанровости и доступности. Находясь дома, преподаватели, студенты, школьники — все, кто интересуется историей, а также эмигранты— выходцы из Сумской области могут воспользоваться архивными, библиотечными, научно-публицистическими источниками. Создатели сайта будут стремиться, чтобы он стал народной библиотекой, где можно найти объективную информацию о прошлом нашего края.

Электронный адрес исторического сайта: http://history.sumynews.com

Комментарий

Геннадий Иванущенко

Геннадий Иванущенко:

— Чем больше мы будем знать о прошлом, тем меньше возможности будет манипулировать им.

view counter

Комментарии

Гость

Америкосы грантик выделили, так грантосос отрабатывает своим хозяевам отрабавает по полной

Іванущенко Г.М.

Шановний, заспокойтесь... Ніякі не грантові. Про кошти спитайте у Олександра Хоруженка - він розповість, дуже чемно і детально. Ми ж не якийсь там ЮПЧ, що йому спочатку студенти скидаються. а потім він типу з власної кишені "відриває" на добрі діла.

Микола

Це дуже добре, якщо сайт буде освітньо-пізнавальним.

Але я підозрюю, що знову буде політика, яка призведе до ганьби червоних або блакитних, паплюження історії очами українських нацистів.

Гость

Дивимося сайт: http://history.sumynews.com/

і лише після цього робимо якісь висновки

Гость

Подивились. Усе зрозуміло. Вся історія буде зосереджена знову на "голодоморі і на злочинах клятих комуняків". Дуже цікаво особливо для молоді. Остається тільки "обнять і плакать"...

СФ

Публикуют честну- пречесну историю 1918-1919, 1933, 1941-43 годов. история Украины в остальные годы спаплюжена, потому её публиковать не будут.

честный депутат от партии ночной дозор ой...ридне мисто А.Хоруженко финансирует со своих заработанных кровью и потом на заводе/шахте/ферме средств.

КАК ВЫ СМЕЕТЕ НАМЕКАТЬ НА ГРАНТЫ! Big smile

п.с. все -  московски запроданци

Для СФ та подібних
Гость

У этих народознавцев крыша едет на истории. Это какая-то эпидемия. А что-нибудь вообще было положительное раньше? Или мы все время в дерьме сидели?..

Гість

Не зрозумів: Ви історію взагалі не любите, чи історичну правду?

Штірліц

Дивлячись що вважати історією: більшовицько -регіональний фальсифікат, чи першоджерела? Якщо останнє - поява сайту своєчасна. Коментаторів у нас завжди було до біса, а документи й сьогодні намагаються заховати.На порталі ж вони будуть загальнодоступними.

Гость

 
Гість написал:
Не зрозумів: Ви історію взагалі не любите, чи історичну правду?

Задолбали вы своей "історичной правдой". Что-нибудь положительное можете помнить? или только дерьмо, которым смакуете уже два десятилетия? У молодежи крыша едет от ваших примеров о том, как надо бороться с властью. Расскажите лучше, как дома надо строить и борщ варить. Учите молодежь полезному. 

Гость

Ну шо ж ви, Гость,  так все протиставляєте? Молодь повинна і борщ вміти варити, і будинки будувати, і з владою боротися, коли та за рахунок молоді свої власні інтреси зреалізовує, ну, і, звичайно, пам'ятати cвоє українське минуле таким, як воно було наспавді.

Гость

За рахунок молоді ніхто не нічого не робить, бо молодь ще не має рахунку, а ви вже налаштовуєте її на якусь боротьбу, невідомо за що... Більша частина молоді сидить на шиї у тих, хто працює (стипендія, льготи, пенсії), а інша частина мітингує, сидить у офісах, влаштовує кастинги, займається проституцією і краде.

Гість

От ви самі й намалювали картину деградації молоді (на деградацію інших просто менше уваги звертають, але вона не менша). Так хто у цьому винен: молодь, чи ті, хто тільки кричать про "молодіжну політику"??? Владі потрібне молоде стадо хунвейбінів, яке продаватиметься за все. А молодь просто хоче нормального життя - достойної роботи, свободи і перспективи для своєї країни і, значить, для себе. А для цього треба знати історію: і історію успіху(ів) і історію невдач... 

Ира

Ну называть г-на Иванущенко и его спонсоров СУМСКИМИ ИСТОРИКАМИ , на мой  взгляд, опрометчиво.

Сайт отражает однобокую информацию определенного круга людей . К истории сайт имеет самое отдаленное отношение , ну кинули пару статеек для видимости из школьных учебников. Как историк-любитель "узнала" много "нового":

1. 1648-1676 Українська національна революція (вкладка 17 в., у меня тут же вопрос, откуда такой термин , все знают  эти события как Освободительную войну)

2. 1709-1783 - Присмерки української автномії . -  Это что ? Вы сами придумали ?

3. 1784-1830  остаточна інкорпорація земель Сумщини до складу Рос. імперії.  (термин инкорпорация(г-н Иванущенко , видно, из последней командировки  в Лондон привез, так вот это слово в 18-19 веке  не использовали ТОЧНО, поэтому применять его для описания событий тех времен недопустимо , к тому же , инкорпорация , как модель муниципальной формы самоуправления , на Сумщине никогда не существовала .

4. Раздел Историческая аналитика - монолог Иванущенко, иными словами - заказной треп "о наболевшем".

ЗАКЛЮЧЕНИЕ :  "СУМСКИМ ИСТОРИКАМ"  показалось мало того, что они  излагали  историю на свой лад, так они пошли дальше  - решили переименовывать названия истор. событий.  А старые, видать , спонсоров заокеанских не устраивают .

Гость

 
Гість написал:
А молодь просто хоче нормального життя - достойної роботи, свободи і перспективи для своєї країни і, значить, для себе. А для цього треба знати історію: і історію успіху(ів) і історію невдач... 

А хто проти цього? От ви замість мітингів і взялися б за сворення на покинутих селах виробництва сільгоспродукції, залучили до цього б молодь, закликали її не на базарах стояти і продавати китайське барахло, а хоча б прибрати вулиці міста. Для цього не треба знати історію. Що створили конкретно ОУНівці? може побудували щось? Або винайшли якийсь прилад? Усі вони вийшли з бандитів...

artyukh

Пані Ира, Ви коли останній раз сучасні  підручники з історії України дивилися? Це я до того, що періодизація історії на історичному порталі в Іванущенка - дуже типова, нічого там чогось супер оригінального немає,   По-іншому, це все зараз настільки звичне, що навіть у всі підручники української історії ввійшло.

Гость

Шановний пане Petlyura! Те, про що ви говорите, - це не історія, а політика. Ірина має рацію. Зараз дуже модно бути тіпа істориком, особливо тоді, коли не маєш ніякого відношення до офіційної історичної науки.

24 чи 25-го у Сумдерпеді буде краєзнавча конференція. Прийдіть туди і подивіться. Кожен учасник має свою історію. І кожен почне "випендрюватися" про те, що він її найкраще знає. А коли у "бій підуть" наші козаки: одні під проводом Ляха, інші - Кобозєва, є і незалежні  (їх в Україні більше 80 організацій), то взагалі історія перетвориться на "большую тусовку" ніким не визнаних краєзнавців.

На минулій конференції учасники ледь не побилися, відстоюючи свою правду про Україну. Може Іванущенко з англійського архіву привезе ще одну історію, яку визнаю усі, але вона нікого всеодно не влаштує...  

artyukh

Те, про що я говорю, пане Гость, є історія. Політична історія. Пригадайте Покровського: "історія є політика, закинута в минуле".  Я ще раз переглянув портал Іванущенка. Абсолютна більшість матеріалів, які там розміщені - із сфери політичної історії. Періодизація української історії проведена з точки зору політичного принципу - ідеї політичної незалежності України. Має право на існування така політична історія? Має. Наступне. А яка це, як неупереджена, об'єктивна політична історія? Насамперед, загальнозначуща. Тобто така, яка має однакове значення для... І ось тут основне. Для якої кількості людей вона повиннна мати однакове значення? Для населення всієї планети? Для населення всієї країни? Для членів однієї політичної партії? І чи можливо це?

Пані Ира намалювала у своїй уяві красивий ідеал єдиного образу минулого, який правильно відображає давно проминулу реальність. (Для її уявної перемоги у цій суперечці саме такий ідеал був потрібний). Зрозуміло, що під такий критерій не підпадає не те що образ Іванущенкового минулого, а й будь-яка інша історична версія минулого. Ну і в кінці вона робить такий приємний для її політичних переконань висновок: Іванущенко не історик.

Досвід  же  реальної історичної науки показує, що побудова якогось єдино-правильного образу певного сегменту проминулої реальності в принципі неможлива.  Неможлива тому, що:

а) майже про будь-яку історичну подію відкриваються все нові і нові джерела з все новими і новими фактами. Це означає, що узагальнюючий образ такого минулого постійно коригується,  видозмінюється, тобто є рухомим.

б)  будь-який історик не просто відкриває історичні факти, а ще й висловлює певні судження про них чи на їх основі. А судження - це не лише привнесення смислу у послідовність фактів, а ще є й відображенням ціннісного світу самого історика. Як приклад, можна сказати, що історичним фактом є відділення ножем гільотини вагою, приміром, 20 кг голови від тулуба Людовіка ХVІ у 1791 році, а можна й оцінити це явище і назвати його вже від специфіки своїх цінностей: "злочин перед людством", "справедлива кара" тощо.  Ось історик - це не просто роботоподібна  істота, що видає "на гора" монблани голих історичних фактів, як точних відбитків проминулої реальності, історик - це істота, яка ще й привносить смисли у послідовність історичних фактів і оцінює їх з точки зору якихось цінностей. І лише в такій якості історик цікавий нам - читачам. Бо ми також живі люди, а не роботи. Ми всі із світоглядом, а світогляд - це згусток цінностей, це наше ставлення крізь призму таких цінностей до світу. А цінності можуть бути лише частковими. І навіть так звані "загальнолюдські цінності" - це не більше, ніж часткові цінності європейської цивілізації. Є багато історій відносно якоїсь однієї історичної події - ось та істина, яка випливає із багатовікового історіографічного досвіду. Тому, наївненькі ви наші Гості з Ирами, чим швидше зникне із ваших голівок образ єдино можливої історії, тим краще для вашого адекватного орієнтування уже в цій реальності.

Портал Іванущенка - це втілення певних світоглядних і політичних цінностей. А значить все нормально. Це один із можливих, завжди часткових, образів українського минулого. І було б дуже дивно, якби із тими матеріалами, які виставлені на цьому порталі погоджувалися усі: націоналісти і ліберали, комуністи і російські шовіністи, пофігісти і просто онаністи. Мені видається, що глибинні цінності Іванущенка не такі вже й складні: Україна зараз є і так і повинно бути; у минулому позитивними кольорами зафарбовується все те, що працює на факт політичної незалежності України. Погодьтесь, що цінності ну дуже вже типові для міліонів українців та і для громадян інших країн відносно своїх батьківщин вони також є панівними.

А чи можна на те  саме українське минуле  дивитися іншим ціннісним поглядом, приміром, -  "щоб та Україна пошвидше розчинилася в Росії", або "не зветраємо великої уваги на національгну корнкретику і линемо до Бога"? Та не тке,що можна, але й ця суперечка відбувається з причини іншого ціннісного погляду на нашу історію. Приіншому погляді, при іншому баченніі виникають інші моделі української історії. І проти цього нічого не попишеш. Коли російський націоналіст каже: "а я так бачу, це мої переконання", то з цим також потрібнор погодитися. Тому, панове, організовуємо свій історчний портал, який відображає ваші цінності: комуністичні, російські, феміністичні чи православні з католицькими та й будемо, врешті-решт, адекватними своїй частковій (партійній) ціннісній природі.

Ира

Г-н Петлюра, Вы бредите , история - это минувшее, то , что осталось в прошлом  и  в модернизации не нуждается . Что это за "присмерки української автономії" в 1783 году , я Вас спрашиваю? 1783 год - Крымское ханство вошло в состав Рос. империи ИМЕННО ТАК и никак не иначе , что Вы несете?  И много Вас таких модернизаторов , интересно ? Ни один уважающий себя историк не сочтет Вас и еще одного модернизатора Иванущенко  достойным  вести научный диспут. Разжигаете очаг межнациональной вражды? надеюсь властьимущие задавят его прежде, чем он разгорится.

Гость 45

Незважаючи на те, що можливі різні часткові способи сприйняття минулого, спосіб запропонований Іванущенком найадекватніше відображає потреби українського сьогодення. Тому в ієрархії способів сприйняття він може претендувати на головного".

Гість

Пані Ира, а розкажіть - просвітіть нас темних, як вона там "вошло". Правду писав Петлюра, що підручники у Вас "времен очаковских и покоренья Крыма"

artyukh

Ну пані Ира, ну що ж у вас все так запущено.

Ви писали:

история - это минувшее, то , что осталось в прошлом  и  в модернизации не нуждается

Та звичайно самі події, які одного разу перестали бути сучасними і назавжди відійшли у вимір минулого не помодернізуєш. Але ж ми зовсім не про них говоримо, а про їхній образ, який ми видобуваємо з історичних джерел. Запам'ятовуємо ази: займаючися історією, ми ніколи з самими подіями справи не маємо (машини часу ще ніхто не придумав, щоб злітати подивитися як воно там "насправді було"), а лише з їхніми відбитками, образами, які м ожуть змінюватися та ще й як. Та ми ж про це вже вище говорили.

Ви писали:

Что это за "присмерки української автономії" в 1783 году

У 1783 році, після остаточної ліквідації в 1781 році полково-сотенного устрою, на Гетьманщині та Слобожанщині було запроваджено загальноімперську систему адміністративно-політичного управління, тобто поділ на намісництва.  Це і є фактичний кінець автономії. Що ж ви такі прості факти забуваєте? А чи може ви їх і не знали? Якісь ази російської історії ви може й знаєте (про приєднання Криму, приміром), а ось української - ні, але, незважаючи на такий "гріх",  участь в суперечці з приводу цієї самої української історії все таки наважилися взяти. Вам не здається, що це якось несолідно, чи що?

Ну, а все, що ви понаписували там нижче, пані Ира, то вже, вибачте, - ну зовсім некрасиво.

Ира

Г-н Петлюра, как может быть фактический конец автономии , если автономии не существовало ?

В общем : по стилю сайт направлен, явно , не на украинского читателя (имеется ввиду не на того , который живет в Украине), явно прослеживается предназначение для "истинных украинцев" , которые любят свою Родину исключительно издалека (из-за  океана, например). И вообще , истории здесь не наблюдается , а просто противостояние политических направлений , причем плохо завуалированное и непрофессиональное .

Гость 45 (спеціально для "Ири")

План.

  1. Територіальний розподіл України.
  1. Гетьманський уряд. Українська автономія.
  1. Соціально-економічне життя України у гетьманський період.

Література:

  1. Грушевський М. Ілюстрована історія України, К., 1990,-с.296-471
  1. Дорошенко Д. Нариси історії України, Львів, 1991,- с.284-495
  1. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків, -Т.3.-К., 1991
  1. Гуржій О.У., Ісаєвич Я.Д. та ін. Історія України: нове бачення. – Т.1.-К.,1995,- с.152-260
  1. Крип’якевич І. Історія України, Львів, 1990,- с.183-257
  1. Субтельний О. Україна: Історія. – с.115-182

Син Б. Хмельницького Юрій, якому підводилась важлива політична роль в утвердженні спадкового гетьманства на Україні не був такою яскравою і сильною особистістю, як його батько. Після смерті Б.Хмельницького, який своїм авторитетом і фактично необмеженою владою стримував різні складові нової правлячої верстви, і верхи тогочасного українського суспільства, і нижчі його верстви почали шукати насамперед царської протекції. В результаті влада гетьмана набувала половинчастого характеру і до певної міри зависала в повітрі. Російське самодержавство вміло використовувало відсутність консолідації, розпалювало ворожнечу між окремими верствами суспільства, послаблюючи тим самим новостворену українську державність, крок за кроком поглинаючи Україну, як незалежний політичний організм. У жовтні 1657 р. на козацькій раді було ухвалено передати гетьманську булаву І.Виговському, що означало зміцнення старшинсько-козацької і шляхетської олігархії в українській державі. Цим політичним силам протидіяла група козацької старшини на чолі з полтавським полковником Пушкарем, запорізьким кошовим Барабашем, які спиралися на незадоволені козацькі низи і найбідніші, або декласовані верстви тогочасного українського села (дейнеки, або “люди ніякі”).

Царський уряд удаючи з себе арбітра між обома сторонами, фактично підтримав опозиційних рух проти Виговського, сподіваючись змусити його дати згоду на введення російських гарнізонів в Чернігів, Ніжин, Переяслав тощо, евакуацію козацьких частин з Південної Білорусії і припинення зносин зі Швецією. Ці обставини підштовхнули Виговського до рішучих дій. У травні 1658 р. він розгромив війська Пушкаря і Барабаша під Полтавою. В цій битві загинуло 50 тис. українців. Царські війська відступили за московський кордон. Розрив з Москвою ставав неминучим.

16 вересня 1658 р. у Гадячі було укладено угоду України з Польщею і Литвою, яка дістала назву Гадяцької унії. Згідно з нею Річ Посполита мала перетворитися на федерацію трьох незалежних республік, об’єднаних лише спільно обраним королем. Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств ставала самостійною державою під назвою Князівства Руського. Найвища законодавча влада в ньому мала належати депутатам від усіх земель України. Виконавча влада зосереджувалась в руках виборного гетьмана, якого затверджував король. Велике князівство Руське одержувало свій судовий трибунал, свої фінанси, монету.

Кількість козацької армії мала становити 30 тис., до неї долучалось 10 тис. регулярного найманого війська. Мала бути скасована унія у всіх 3-х державах, православна церква, зрівняна у правах з римо-католицькою, а у спільному сенаті діставали місця православні митрополит і єпископ. Одним з пунктів угоди було заснування на Україні двох університетів, колегіумів, гімназій та інших шкіл. Вводилась свобода друку і слова навіть у справах релігійних.

Весною 1659 р. 100 тис. російська армія вирушила на Україну. Під Конотопом (29.06.1659) вона була повністю розгромлена українським військом.

Однак використати блискучий успіх Виговський не зміг. Проти нього утворилась сильна промосковська партія, яка добилася його усунення від влади і проголошення гетьманом Юрія Хмельницького (1659-1663). Нав’язані йому силою нові «Переяславські Статті» суттєво урізали автономію козацької держави.

В середовищі козацтва посилився розбрід, виникло ряд угрупувань з різними політичними орієнтаціями. В такій ситуації почалися воєнні дії між Польщею і Росією, що фактично стало боротьбою двох держав за утвердження свого панування на Україні.

Після жорстоких боїв і нової поразки російських військ під Чудновом козацька Україна поділилась фактично на дві частини Правобережну і Лівобережну, кожна з яких мала свого власного гетьмана. Цей поділ був закріплений Андрусівським перемир’ям (1667р.) між Польщею і Росією, яке викликало загальне обурення на Україні. Саме в цей час надзвичайно складний період української історії (період руїни) на арені суспільно-політичного життя з’являється постать правобережного гетьмана Петра Дорошенка (1665-1676) визначного державного діяча. Він ще раз спробував з’єднати розірване тіло України в єдину державу. У своїх зносинах з царем Дорошенко висував пропозицію утвердження царського протекторату над всією Україною. Тим часом на Лівобережній Україні зростало незадоволення російським пануванням. Лівобережний гетьман Брюховецький, який ревно служив Москві, сподіваючись утримати свою владу, вирішив очолити антиросійський рух. Невдовзі почалося повстання, яке супроводжувалося розгромом російських залог на Лівобережжі. На початку літа 1668 р. Дорошенко вирушив на Лівобережжя і через якийсь час був проголошений гетьманом України обох боків Дніпра.

Знову Україна відновила свою цілісність і державність. Проте ненадовго...

І Росія і Польща занепокоєні зміцненням козацької державності, активно підтримували суперників Дорошенка. Це спонукало Дорошенка до більш тісних відносин з Туреччиною і сподівань з її допомогою відродити державну незалежність України.

Корсунська генеральна старшинська рада (березень 1669 р.) погоджується на офіційне прийняття турецького протекторату, хоча і відмовляється від принесення присяги турецькому султанові. На початку 70-х рр. Дорошенко на боці Туреччини проводить воєнні дії з Польщею на території Поділля. Союз з турками не сприяв популярності гетьмана. У вересні 1676 р. покинутий усіма своїми прихильниками, Дорошенко був змушений зректися влади на користь І.Самойловича, гетьмана Лівобережної України. Падіння гетьманства на Правобережжі стало завершальним актом Української національної революції.

Значення революції в історії України:

-          привела до витворення національної держави;

-          формувала національно-державну ідею;

-          була могутнім імпульсом для розвитку національної свідомості;

-          сформулювала нову політичну еліту, що захищала національні інтереси;

-          зумовила закріплення за витвореною державою назви «Україна», й започаткувала зміну назви «Руський народ» на «Український народ»;

-          істотно збагатила й зміцнила традиції боротьби як проти національно-релігійного, так і соціального гніту, пробудила волю народу до самоутвердження й самовираження у формі національної держави;

-          протягом тривалого часу після її завершення козаки, селяни і міщани продовжували користуватися плодами соціально-економічних завоювань у роки революції;

-          сприяла розвитку усної народної творчості, історичної науки (літописи), художньої літератури тощо.

Виснажений тривалими і надзвичайно жорстокими безперервними війнами народ був знесилений, як йому здавалося, у безперспективній боротьбі і будь-що хотів спокою. Як наслідок – Україна крок за кроком втрачала рештки своєї політичної автономії, народ переставав бути господарем на своїй землі. В результаті Бахчисарайського миру, миру Москви з Туреччиною (1681) і укладання «Трактату про вічний мир» між Росією та Польщею (1686) Україна виявилась розділеною між сусідніми державами.

Кінець ХVІІ – початок ХVІІІ ст. характеризувався загостренням соціальних суперечностей в Україні, дальшим наступом російського царизму на автономію козацької держави. Згідно з Коломацькими статтями (1687р.) новому гетьману – І.Мазепі довелося погодитись на дальше звуження прерогатив своєї влади і політичних прав України. Було обмежено владу гетьмана у розпорядженні військовими землями, усуненні з посад генеральної старшини, обмежено право Війська Запорізького у справі виборів і скинення гетьмана, відхилено домагання надати гетьманській адміністрації права зносин з іноземними державами, фактично підтверджено обов’язок старшини доглядати за діяльністю гетьмана і доносити на нього.

Царське самодержавство ставило відверто асиміляторські завдання щодо українців «народ малоросійський всякими мерами и способами с великороссийским соединять и в неразрывное и крепкое согласие приводить супружеством и иным поведением».

Досвід багаторічної боротьби виробив у більшості козацької старшини переконання, що лише політична автономія у складі Російської держави створює реальний грунт для дальшого розвитку України й забезпечення її життєвих інтересів.

В цьому переконувало економічне і культурне піднесення Гетьманщини, яке було наслідком автономії, значною мірою утвердженої зусиллями Многогрішного і Самойловича. В новій гетьманській столиці – Батурині сподівались активною співучастю у воєнних акціях Росії прилучити Правобережжя, а також широкі степові простори над Чорним і Азовським морями.

Соціальна політика Мазепи свідчила про перемогу старшинської олігархії і здачу перед нею позицій гетьманської влади, яка в усьому солідаризувалася з новою українською аристократією. Під час свого перебування у Москві він зажадав від царя дозволу на здійснення перепису козаків з тим, щоб відділити козацький стан від «посполитих» і не допускати переходу селян у козацтво. У 1701 р. гетьманським універсалом офіційно було підтверджено панщинні обов’язки у два дні на тиждень. Однак ця регламентація не стала перешкодою дальшому зростанню класових протиріч.

Уніфікація всіх частин імперії, якої прагнув російський царизм, не залишила в ній місця для автономії України з її традиціями козацького демократизму і прагнення до незалежності.

Ця тенденція посилилася з початком Північної війни, яку почала Росія у 1700 р. прагнучи здобути узбережжя Балтійського моря. Україна виявилась втягнутою у війну, яка була чужою її інтересам і завдавала значних матеріальних і людських втрат. Уніфікафійна політика російського царизму спричинила усвідомлення Мазепою необхідності зміни свого ставлення до російського уряду і його політики щодо України. Гетьман був речником насамперед устремлінь старшинських кіл, які рішуче вимагали захисту інтересів козацького стану, зазіхань з боку російського уряду на політичну автономію України. Керуючись цими загальними інтересами, Мазепа виступив на боці Карла ХІІ.

24 жовтня 1708 р. козацькі полки гетьмана І.Мазепи з’єдналися з військом шведського короля Карла ХІІ біля міста Макошина на правому березі Десни. 2 листопада 1708 р. за наказом Петра І царськими військами було зруйновано резиденцію І.Мазепи – місто Батурин. 14 травня 1709 р. царські війська взяли штурмом і зруйнували Запорізьку Січ.

27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва, яка завершилася поразкою шведів та козацьких полків. Перехід І.Мазепи та сторону шведів був використаний царизмом для повної ліквідації державності України.

Після укладання між Росією та Р.Посполитою «Вічного миру» центр політичного та культурного життя українських земель зосередився на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною, росіяни Малоросією. Тривалий час тут зберігалися певні елементи державності, створені в ході Української національної революції 1648 – 1676 рр. – виборність гетьмана та старшини, система місцевого управління, судочинство, козацьке військо тощо.

Початок ХVІІІ ст. став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І.Мазепи і П.Орлика зберегти козацьку автономію і відновити українську державність. За цих обставин розпочинається форсований наступ російського царату на права України.

Офіційна російська політика в українському питанні щодо ліквідації української автономії та інкорпорації цих земель до складу імперії пройшла кілька етапів.

І етап – (1708 – 1728 рр.) – форсований наступ на українську автономію.

Суть імперської політики знайшла чітке висловлення у листі князя Галіцина до канцлера Головкіна «Задля нашої безпеки в Україні треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої влади, як Мазепа, то сподіваюсь, буде приходити з доносами...».

Здійснюється обмежена влада гетьмана та контроль за нею (гетьманську резиденцію перенесено до Глухова, ближче до російського кордону, біля гетьмана перебував російський резидент-наглядач); експлуатація демографічного потенціалу (1721р. будівництво Ладозького каналу – 10 тис. козаків, 30% загинуло, Дербентський похід – з 6790 козаків загинуло 5183 особи); культурні обмеження (1720р. заборона друкування книг, які різнилися б наріччям). Росіяни отримували на Україні великі землеволодіння.

29 квітня 1722 р. створено Малоросійську колегію, що ставала вищим судовим, контролюючим та наглядаючим органом в Україні.

ІІ етап – (1728 – 1734 рр.) – повернення Україні частини її прав та вільностей.

1727 – 1734 рр. гетьмування Д.Апостола.

1727 р. – «Решительные пункты» (документ, що регулював відносини Гетьманщини з Росією).

ІІІ етап – (1734 – 1750 рр.) – посилення імперського тиску.

Вся повнота влади на Україні передавалась «Правлінню

гетьманського уряду» на чолі з кн. О. Шаховським. Цей орган діяв у відповідності до наказу: «Недремным оком наблюдать за поступками тамошнего малороссийского народа».

Терор «Таємної канцелярії».

Україна стала основною базою для постачання російських військ матеріальними та людськими ресурсами під час російсько-турецької війни (1735 – 1739 рр.). Україна втратила 35 тис. осіб і 1,5 млн. крб. збитків.

ІV етап – ( 1750 – 1764 рр.) – тимчасове уповільнення процесу російської експансії.

1750 – 1764 рр. гетьманування К.Розумовського. 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією. 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління. Як сказав О.Субтельний: «Гетьманщина за Розумовського переживала «золоту осінь» своєї автономії».

етап – (1764 – 1783 рр.) – остаточна ліквідація української автономії.

Після ліквідації гетьманства 1764 р. Румянцевим.

Взято курс на жорстку централізацію та русифікацію:

1765 р. – знищення полкової системи на Слобожанщині.

1775 р. – ліквідація Запорізької Січі.

1781 р. – ліквідація полкової системи на Гетьманщині, утворено намісництво.

1783 р. – юридично оформлене кріпацтво.

1785 р. – видано «Жалувану грамоту дворянству».

Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.

Соціально-економічний розвиток українських земель.

Стрижнем тогочасної економіки було сільське господарство.

Старшинське землеволодіння існувало у двох формах: приватно-спадковій та тимчасово-умовній.

У 30-х роках ХVІІІ ст. понад 35% оброблюваних земель Гетьманщини вже перебували у приватній власності старшини.

Збільшується земельна власність російських поміщиків: О. Меншиков (20 тис. господарств), Г. Потьомкін (42,2 тис. десятин).

З’являється мануфактурне виробництво. Ярмарки. Торги. Базари.

Характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель наприкінці ХVII – XVIII ст. були:

-          зростання великого феодального землеволодіння;

-          обезземелення селян, їх закріпачення;

-          розбудова та відокремлення міст від сіл;

-          поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури;

-          збільшення товарності виробництва;

-          зростання паростків капіталістичного укладу в економіці

-          формування національного ринку.

Так Україна крок за кроком втрачала свої права, незалежність, свій устрій, церковну автокефалію, навіть своє ім’я, що його офіційно заступило «Малоросія». Хоча , при цьому і збереглася ідея незалежності, суверенності України, ця ідея не згасала і в найтяжчі часи, її успадкували діячі ХІХ ст., вона лягла підвалиною відродження України ХХ ст.

artyukh

Пані Ира, припиніть нести беліберду.

Думка журналістів
Ира

 
Думка журналістів написал:
Думка журналістів Сегодня 13:51 http://www.umoloda.kiev.ua/number/1981/219/70545/

"А головне — кожен читає документи по–своєму, залежно від часу."- Вот это , г-н Петлюра, я называю белибердой.


view counter
view counter
view counter
«Боль и слава» Педро Альмодовар (Испания, 2019)
«Боль и слава» Педро Альмодовар (Испания, 2019)
Кино Планета Кино
CINETECH+, 2D 14:00 16:45
«Анна» Люк Бессон (Франция, США, 2019)
«Анна» Люк Бессон (Франция, США, 2019)
Кино Космос
19:20—55 грн.
«Король Лев» Джон Фавро (США, 2019)
«Король Лев» Джон Фавро (США, 2019)
Кино Космос
12:35—50 грн. 14:50—55 грн. 17:05—55 грн.
«Али, рули!» Майкл Даус (США, 2019)
«Али, рули!» Майкл Даус (США, 2019)
Кино Дружба
16-50 - 70 грн.
«Приключения Реми» Антуан Блоссье (Франция, 2019)
«Приключения Реми» Антуан Блоссье (Франция, 2019)
Кино Планета Кино
CINETECH+, 2D 10:30 14:45 18:10
«Капкан» Александр Ажа (США, 2019)
«Капкан» Александр Ажа (США, 2019)
Кино Космос
21:30—55 грн.
«Зоопарк» Колин МакИвор (Ирландия, Великобритания, 2017)
«Зоопарк» Колин МакИвор (Ирландия, Великобритания, 2017)
Кино Планета Кино
CINETECH+, 2D 12:00 14:00 18:00
8
Над Соборной вешают сотни зонтиков
Над Соборной вешают сотни зонтиков
Над Соборной вешают сотни зонтиков
Над Соборной вешают сотни зонтиков
Над Соборной вешают сотни зонтиков
Над Соборной вешают сотни зонтиков
30
Национальная сборная Украины по хоккею на траве сыграла с клубом «Sharjah Tigers»
Национальная сборная Украины по хоккею на траве сыграла с клубом «Sharjah Tigers»
Национальная сборная Украины по хоккею на траве сыграла с клубом «Sharjah Tigers»
Национальная сборная Украины по хоккею на траве сыграла с клубом «Sharjah Tigers»
Национальная сборная Украины по хоккею на траве сыграла с клубом «Sharjah Tigers»
Национальная сборная Украины по хоккею на траве сыграла с клубом «Sharjah Tigers»
17
Чемпионат Украины по хоккею на траве
Чемпионат Украины по хоккею на траве
Чемпионат Украины по хоккею на траве
Чемпионат Украины по хоккею на траве
Чемпионат Украины по хоккею на траве
Чемпионат Украины по хоккею на траве
12
В Сумах прошел чемпионат Украины по художественной гимнастике
В Сумах прошел чемпионат Украины по художественной гимнастике
В Сумах прошел чемпионат Украины по художественной гимнастике
В Сумах прошел чемпионат Украины по художественной гимнастике
В Сумах прошел чемпионат Украины по художественной гимнастике
В Сумах прошел чемпионат Украины по художественной гимнастике
7
"Барса" (Сумы) - "Арсенал-Киев" (Киев) - 1:0
"Барса" (Сумы) - "Арсенал-Киев" (Киев) - 1:0
"Барса" (Сумы) - "Арсенал-Киев" (Киев) - 1:0
"Барса" (Сумы) - "Арсенал-Киев" (Киев) - 1:0
"Барса" (Сумы) - "Арсенал-Киев" (Киев) - 1:0
"Барса" (Сумы) - "Арсенал-Киев" (Киев) - 1:0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.