Така необхідність обумовлена діючим механізмом списання коштів з рахунків боржника, який зараз ускладнений та займає тривалий проміжок часу, що своєю чергою перешкоджає виконавцю оперативно виконати рішення.

Так, відповідно Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, для примусового списання коштів виконавець оформляє не менше ніж у трьох примірниках платіжну вимогу за формою, наведеною в додатку до цієї Інструкції.

Згідно Указівок щодо заповнення реквізитів розрахункових документів та їх реєстрів, наведених у додатку 9 до Інструкції № 22, у платіжній вимозі зазначається дата прийняття та перевірки банком стягувача платіжної вимоги, яка підлягає надсиланню в банк платника (банком чи безпосередньо стягувачем), або дата прийняття банком отримувача розрахункового документа (реєстру) для надсилання в банк платника, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку.

Таким чином, з положень Інструкції № 22 випливає, що органи державної виконавчої служби перед надсиланням платіжної вимоги в банк боржника повинні передати її на перевірку та проставляння відповідної відмітки до органу Казначейства, а приватні виконавці до банку, який їх обслуговує.

У подальшому після перевірки платіжних вимог банками стягувача та проставляння відповідної відмітки органи державної виконавчої служби (приватні виконавці) вживають заходів щодо надсилання платіжної вимоги до банку боржника для примусового списання коштів.

Отже, на сьогодні зазначений документообіг платіжних вимог між органами державної виконавчої служби (приватними виконавцями), органами Казначейства та банками відбувається в паперовому вигляді, в тому числі за допомогою засобів поштового зв'язку, або доставляються самостійно, і це в час, коли у всіх сферах зростає актуальність і важливість цифрових технологій.

Наведене значно ускладнює процес виконання рішень, призводить до витрачання коштів на здійснення витрат виконавчого провадження та робочого часу працівників, а головне – порушує інтереси сторін виконавчого провадження та основні засади виконавчого провадження, передбачені статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, щодо обов'язковості виконання рішень та розумності строків виконавчого провадження.