Блоги

Спомин про Діда Мороза

Якось непомітно наближається Новий рік. Погода поки що не радує - переважно йдуть дощі. Та інколи про Новий рік хочеться згадати щось приємне. І згадуєш…

                                                     * * *

Викликає мене до себе директор ресторану Федір Федорович і каже:

- На Новий рік Дідом Морозом будеш.

- Та ви що!? - дивуюся. - Я ж без вусів і бороди. Не люблю їх носити…

- Це не відмовка. Ми їх тобі приклеїмо

- Що - клеєм?

- Ні. Не клеєм. Ебокситною смолою, - посміхнувся. - І в наступному році не треба буде нам Діда Мороза шукати. Хе-хе!

- Ага. Вам смішно, а - мені? -  ледве тамуючи обурення, але все ж таки спокійно запитую, щоб не розгнівити шефа. Бо він, коли «психує» себе не контролює. І такого дає прочухана, нам, його підлеглим, що ми розбігаємося хто куди. Я, зазвичай, до підсобки.

Та цього разу прагну не здаватися…

- Та й із  музичним слухом у мене не той…Не склалося ….Словом, слон на вухо в дитинстві наступив…

- Це не страшно. Головне, що слон тобі в дитинстві ще чогось не відтоптав…А  коли треба буде співати, магнітофон включимо… Знач, так…Базар закінчили. Бери слова, іди і вчи…Ага, ще одне…Підшукай собі для бал-маскараду Снігурочку…

Похнюпленим подибав я до буфету. Там - буфетниця Надя. Підійшов до неї та й кажу:

- Обнадій, Надійко…

Вона здивовано глянула на мене: «Чим обнадіяти? Ти ж знаєш скільки вже мені років…»

Її роки мене не цікавили й не бентежили. У мене своє - наболіле…

-  Тут така катавасія, - дивлюся прямо в її очі. - Федір Федорович примушує мене на Новий рік Дідом Морозом бути…А замість Снігурки тебе  запропонував, - дещо, правда,  кривлю душею, бо в дійсності шеф нікого не пропонував: - Каже: «Сходи до Надійки, домовся…»  Може, справді, ти б погодилася?

А що казати? Коли, окрім Надії, та ще офіціантки Снігуркіної, жінки в ресторані не працюють. Тут самі хлопці та чоловіки…

Надія так на мене подивилася, наче я з літаючого непізнаного об’єкту звалився…І впав прямісінько перед нею.

- Він не має ніякого права, мене, переможця соціалістичного змагання, заставляти працювати замість Снігурки! Я ж старша буфетниця! А Нінка Снігуркіна - хто? Проста офіціантка…І зарплата в неї менша…А мені ж до пенсії тільки три роки залишилося…

Червонію від цих слів.

- Надюшо, ти мене не правильно зрозуміла. Це ж директор, - знову кривлю душею.

- Ага, як каву в кабінет, так щоб я заносила…А як гроші заробляти, то замість якоїсь офіціантки…

І тут вона про свої тісні стосунки з Федором Федоровичем таке сказала, що електрик Петька  тільки й видихнув із себе: «Ну, блін…А я не знав, що ти така красуня!».

- Ага, колись, років з тридцять тому, була для Феді Федоровича «великою артисткою», а тепер ось - буду Снігуркою…Тьху-ти! Грець йому! - зовсім рознервувалася Надюша. - І яка вже з мене Снігурка! А-а-а…Я здогадалася. Вам Баба Яга потрібна. От і прийшов ти до мене, щоб умовити. Так!?

І такі круті слова додала, що моїми вухами запросто можна було б борщ підчервонити…

Вийшов спантеличений із буфету, попрямував до залу. І-о! За столиком  самотньо одинока дівчина сидить. Волосся пухнасте, розпушене. Ну, вилита Снігуронька!

- Вибачте, будь ласка, - чемно звертаюся до симпатичної відвідувачки. - Ви б не могли стати моєю Снігуронькою?

Аж раптом…Відчуваю як якась сила втискує мої плечі в тіло, а голова починає хитатися, мов маятник. Я ледь зиркнув і краєчком ока помітив якогось дебеляку, що безцеремонно прагнув перетворити моє чоловіче тіло в якусь аморфну суміш А що саме так станеться, я вже  не сумнівався.

- Котику, не треба, - почув лагідний, і як мені здалося рятівний голос красуні - незнайомки.- Він не залицявся до мене. Здається, він Снігурку десь загубив.

- Ляльку чи що?- запитує баритон.

І ледве вже видавлюю із себе:

- Це  наш директор, Федір Федорович, хоче, щоб я на Новий рік грав роль Діда Мороза. А мені ж - Снігурку треба, чи не треба? Я вже й сам не знаю…

- Снігуроньку мою забажав. Та я з тебе зараз такого Діда Мороза зроблю, - ще сильніше від цих  моїх слів чомусь  гнівається парубок, - що на Кащея Безсмерного станеш схожим!..

Ледве вирвався з його хижих пазурів. Слава Богу, все обійшлося  кількома синцями на моїх плечах.

А Снігуроньку я все ж таки знайшов!Після невдалих спроб розшукати її в ресторані, вийшов на вулицю, щоб заспокоїтися і зібратися з думками. Гульок, а під рестораном дівчина з довгою косою стоїть. Ну, вилита тобі Снігуронька! І… чомусь схлипує.

- Що трапилося? - відразу зачаровуюся її вродою, забуваючи про всі попередні невдачі.

- Та ось, - тихо відповідає, - на обох чобітках каблуки відразу повідлітали. Йти не можу…

Часу на роздуми не мав. Схопив дівчину на руки і швиденько поніс до взуттєвої майстерні, яка розташувалася за кілька метрів. Словом, рятівником став я…

На бал-маскараді в нашому ресторані ми із Сашею, так звали ту дівчину, були Дідом Морозом і Снігурочкою. Успіх - безперечний і неперевершений! І холостяцьке моє життя непомітно почало згасати…

…- Ми  йдемо на новорічний вечір, чи не йдемо?

Вибираюся із спогадів, дивлюся на свою любу Сашу і відповідаю:

- Звичайно, йдемо!А як же інакше!?

…Ми прошкуємо до школи, де наш онук Віталик і на два роки менша  онучка Віта, на бал-маскараді грають ролі Діда Мороза та Снігуроньки…

view counter
view counter
view counter
view counter

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.