" В СІМ,Ї НЕ БЕЗ АРТУРА ".

ФАНТАСТИЧНА АПАРАТНА ДРАМА НА ДВІ ДІЇ.

Дія перша.

В Суомському  муніципалітеті було нуднувато.

Артуру   Голозадову*, спеціалісту одного з департаментів, теж було нудно, бо зарплата невеличка, а вимог – купа. Та й взагалі Артурчик любив розмах, якого не було. Тобто роботи вистачало, бо на одну людину припадав один напрям роботи. З іншої сторони, на цілому напрямі роботи – тільки одна штатна одиниця. І він задумався...

Потрібно зауважити, що Голозадов мав якусь таку специфічно голозадівську зовнішність, що й дивитись на нього було нудно. Мабуть, він здогадувався про це, тому розбавив картинку бородою. Тепер худа і маленька голівка нібито розширювалась за рахунок бороди, яка поєднувала риси нищеброда зовні та збоченця зсередини.

Найбільш діяльною частиною збоченця був його мозок. Він працював стабільно і хитромудро, але тільки в одному напрямку, ніби хтось відтяв частину лобної долі, мозочка і ще чогось.

Цей мозок потребував легенького поштовху – а далі рухався сам із прискоренням. Тобто нісся ніби з гори.

Саме у момент найбільшого розпачу – з’явився оцей поштовх.

Він представ у вигляді Миколи Івановича Явасповажайченка – прохаваного апаратника, що вважав себе незрівняним спеціалістом, чудовою людиною та автором ( ну, майже автором) Закону Про благовоніє.

Що в них було спільного, так це отой нищебродський вигляд, який в Миколи Івановича доповнювався панамою зелено-коричневого кольору. Панама носилась натягненою на самі вуха, від чого останні згортались у трубочку.

Все це доповнювалось обов’язковою папкою для паперів, чорними окулярами і манерою говорити майже не розтуляючи губів.

– Артур Романович, я вас дуже поважаю, от вірите, я вас поважаю, не думайте, і поважав раніше і зараз  ( саме так починалась будь-яка промова Явасповажайченка ), але давайте..... – перейшов на шепіт Микола Іванович.

Поштовх, в загальних рисах, зводився до ідеї створення відділу благовонія на базі існуючої штатної одиниці. Очолити відділ мав, звісно, Голозадов.

"Свій кабінет, 2-3 підлеглих, може й секретарка, інша зарплатня", – мріяв Артурчик, ввімкнувши свій мозок в біологічно обумовленому напрямку.

Несподівано мозок, отим голосом, що сидить всередині, видав: «Повісь над столом календар партії "Білого тигра"», партії мера.

Артур підказки не зрозумів, але календар повісив.

А вже наступного дня до кабінету несподівано зайшов сам мер, чого не  траплялось останні три роки.

Побачивши над столом Артура "рідний" календар, він саме до нього і звернувся, той відповів і одразу попрохав розглянути його доповідну –  звісно, про покращення роботи .

Тільки  мер вийшов - одразу кинувся строчити доповідну - куй залізо, поки гаряче – і виникла тільки одна затримка: скільки штатних одиниць просити до нового відділу – 3 чи 5?

"Попросиш 5 – дадуть 3", – поміркувавши, вирішив він. «Молодець!», - сказав сам собі і поніс доповідну до приймальні мера.

Процес пішов, на подив Голозадова, доволі жваво. Вже через три дні він окреслив перспективу меру, а місяцем пізніше пропозицію було проголосовано сенаторами Суомського муніципалітету.

Наступні місяців зо три були присвячені виключно благоустрою нового відділу. Починаючи з кабінету і закінчуючи канцелярським набором на столі завідуючого. А також – солодкі слова – комплектуванню штату!

Тут Голозадов влаштував цілий конкурс. Звісно, неофіційно. Але багато родичів та й знайомих знали, що "Артур набирає людей в муніципалітет", і це звучало круто !От зараз сидить, чекає на нього так соковита кандидатка, просто мрія.

Кандидатка була вдягнена не для співбесіди, а скоріше для пляжу, але Артур не звернув на це уваги. Ні! Ще й як звернув, і ладен був запропонувати їй на тисячу гривень більше, але ...

– А скільки це буде за день? – поцікавилась кандидатка. – А скільки це буде за годину?

Коли Голозадов натиснув на калькулятор і видав результат, то йому самому стало непевно, а кандидатка зі словами «Тридцять гривень за годину МОГО ЖИТТЯ ?» вискочила з кабінету.

І це було корисно, тому що:

- опустило Голозадова з неба на землю;

- примусило змінити критерії відбору.

Через тиждень штат був набраний на умовах дещо відмінних від попередніх.

Можна було б сказати що "відділ запрацював", але це було не так: Голозадову більш сподобалось облаштовувати кабінет і таке інше, а стан роботи з благовонієм міських об’єктів тим часом  дещо занепав. І то м’яко кажучи. А Голозадов з нетерпінням чекав нової зарплати. Яке ж солодке чекання!

Чергове особисте завдання Голозадова було самоствердитись як керівник. Для цього потрібно було підняти якнайбільше свою особисту цінність. Це було зроблено просто і елегантно:  з усього відділу він один мав право складати адміністративні протоколи. Тобто штрафувати. Інші співробітники вели облік, відповідали на дзвінки та виконували різні функції, притаманні молодим колективам, що ростуть.

Іншими словами – місто нічого не отримало взамін: як складав протоколи один спеціаліст, так і складає.

Але адміністративна фантазія Голозадова тільки почала  пружно пульсувати.

Згідно з місцевими Правилами благовонія, підприємства та організації опікувались благовонієм своєї території та ще на відстані 10 метрів в усі боки по периметру - це називалось "закріплена територія". Тобто оштрафувати за неблаговонний об’єкт на відстані 11 метрів від паркану було неможливо.

Мозок збоченця висунув пропозицію: додати до "закріпленої" ще "межуючу" територію на відстані (щоб не мало було) 50 метрів. Тобто "штрафна" територія збільшувалась якнайменше у 5 разів.  Мало того, суб’єкт повинен був укласти угоду про забезпечення цілорічного благовонія на межуючій території. А якщо не забезпечить, то згоден, що його оштрафують. Тобто як в анекдоті: а мотузку із собою брати ?

На диво, пропозиція знайшла підтримку серед  Суомських сенаторів - і вони проголосували.

Штрафуй – не хочу!

І тут сталась колдобина . Ні! Дві, на цьому досі гладкому шляху.

По-перше,  здалось меру, що так звана стихійна торгівля дуже не благовонна, і загадав він почати боротьбу розвинутим по всьому місту неблаговонієм. Голозадов зрозумів всю критичність нової ситуації: проблема дуже важка для вирішення, а якщо її не вирішити - може поховати під собою так важко почату справу...

Однак мозок збоченця і тут виявився працездатним: виявилось, щоб зробити благовонною стихійну торгівлю, потрібно відділ перетворити на Інспекцію.

Одразу ж полетіла меру вісточка у вигляді серйозної пропозиції про покращення роботи відділу.

Грець їх розбере цих сенаторів, але через місяць вони проголосували створення Інспекції благовонія.

Голозадов помчав до церкви та поставив десяток найтовстіших свічок за здравіє.

Величність нової справи ошелешувала. Виникла потреба у моральній підтримці...

–       Доброго дня! Я вас Артуре дуже поважаю, я вас поважав і до того, а зараз поважаю і після того, –  тягнув свою фірмову "волинку" Явасповажайченко.

Збочений мозок вирішив на свою користь і цю ситуацію .

–       А чи не підете ви, Миколо Івановичу до мене, ну, скажімо заступником ? Га?- видав Голозадов, знаючи напевно, що той шукає роботу.

–       Піду, - одразу ж впевнено відповів, бо знав, що інших варіантів не видно.

–       От і добре. Завтра виходьте.

Хочу вас запевнити, що начальник в якого є Зам, дуже сильно відрізняється від начальника, в якого зама немає.

Також не кожний підрозділ муніципалітету  має  горду назву Інспекція. І далеко не кожний підрозділ знаходиться в окремому приміщенні.

А для Голозадова – це вже реальність. Навіть Зам. Навіть приміщення.

І купа приємних справ – нова плитка в туалеті, дозатор рідкого мила, сушка для рук, і обов’язково в офісі необхідно мати питну воду і забезпечити благовоніе для інспекції благовонія, а як жеш !

Тобто внутрішні проблеми в новій організації збільшувались, а зовнішні – такі як неблаговонна стихійна торгівля, заважали їх вирішувати!

Правди діти нікуди – Явасповажайченко був незамінним придбанням. По-перше, він тупо слідував закону. Навіть коли не розумів як слідувати і куди.

По-друге, він ще тупіше витримував усі прокльони від стіхійних торговок, не зважаючи на що стояв поруч, і повторював одне і те саме.

Голозадову іноді хотілось щоб таких тупих перевіряючих було декілька. Ну типу як роботів. Але не заступників! Тупого заступника вистачало і одного.

Уявляєте, він уклав угоду з підприємцем про благовоніє межуючої території, розміром пів гектару, але на радощах не помітив пункт, який дозволяв підприємцю будувати на цій території "об’єкти для забезпечення благовонія".

Через пів року підприємець збудував  на території скверу торговий павільйон.

А на підтвердження законності побудови надав договір з Інспекцією благовонія.

Саме в цій ситуації в мерову голову зайшли перші сумніви. А скільки таких договорів? А чи всі вони безкоштовні? Тобто чи не заробляє інспекція на доброті душевній мера?

Тим часом у мерській приймальні було далеко від благовонія, бо в неї набилось мабуть зо три десятка "стіхійних бабушок", що скаржились виключно на інспекцію з поліцією, що "дихать не дають", тобто торгувать в умовах далеких від благовонія.

«Таки ж працює, засранець», – подумав і підмахнув розпорядження про надання  Інспекції нового приміщення.

Через притискання стихійної торгівлі в Голозадова почали з’являтись "корисні зв’язки". Вже й деякі сенатори цікавились, що він за один, чи не забагато бере на себе, і чи взагалі бере? А мабуть бере, або буде брати .

Один "корисний зв’язок» приїхав навіть до нового офісу та для затравки вирішив поспівчувати керівнику інспекції та надати допомогу, бо приміщення виділили , але без ремонту. Від людей соромно.

Машини і досі в керівника немає...

«Ладно... Машина явно не на часі, – подумав Голозадов. А от щоб хороша пенсія була , потрібно думати змолоду». Йому подобались люди, які змогли все передбачити. Для хорошої пенсії завтра - потрібна хороша зарплата сьогодні. Проблема!

–       А ти не думав, Артуре, чому вже всі відділи міської ради стали або управліннями , або департаментами ? – видав ідею Явасповажайченко.

Артурчику ідея сподобалась, а мозочок збоченця довів справу до логічного завершення: він запропонував назвати інспекцію Управлінням. Тобто Управління "Інспекція благовонія". Абсурдом тхнуло за кілометр, але саме подібні пропозиції  все частіше проходили в Суомській міській раді.

Як кажуть, не відкладай на завтра те, що потрібно було зробити вчора, і Голозадов  почав готувати проект рішення.

"Потрібно буде підписати його швиденько у членів виконкому, як нібито термінове".

Він роздрукував список виконкомівців, положив перед собою і почав обдумувати : з кого почати , кому і що пообіцяти, а пообіцяти прийдеться, в цьому він був впевнений. "Пасьянс " складався наступним чином:

троє - підпишуть однозначно, але мало не захочуть, ще троє - мабуть не відпишуть зовсім. Вісім - не підпишуть , а "підмахнуть", бо так звикли, і він про це знав.

Мрійливий стан перебила секретарка.

–       Артуре Семеновичу, а це не ваше часом ?

–       Що? Оцей ґудзик?

–       Я також так думала, але...

–       Ладно , йдіть, бо в мене важлива розмова, – збрехав Голозадов і кинув

«ґудзик» у коробку із канцелярськими  скріпками.

____________________________________________

* Усі збіги географічних назв та власних імен - випадкові.

                                                                         ДАЛІ  БУДЕ...

view counter

Сейчас на форуме

Виктор Стрегнев
Евгений Кудлай

Зарегистрированных 2
Гостей 709
Администраторов 0

Статистика

Всего тем на форумах 118047
Все сообщения 268456
Всего зарегистрированных пользователей 48264
Последний зарегистрированный пользователь podruzkeru

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.