Табачник доречний
Багато хто вважає що регіонали призначили Табсчника міністром освіти як громовідвід для ударів оппозиції. Мовляв, спокійніше буде Януковичу і Азарову. Якщо верхівка нової влади таким чином дійсно сподівалась полегшити собі життя, то вона дуже помилилась. Табачник є креатурою Януковича, більше того, символом нової влади, і широке невдоволення одіозним українофобом буде бити і по її вехівці. Чим більше Янукович буде противитися усуненню Табачника, тим гірше для Банкової.
Багато хто вважає що регіонали призначили Табсчника міністром освіти як громовідвід для ударів оппозиції. Мовляв, спокійніше буде Януковичу і Азарову.
Якщо верхівка нової влади таким чином дійсно сподівалась полегшити собі життя, то вона дуже помилилась. Табачник є креатурою Януковича, більше того, символом нової влади, і широке невдоволення одіозним українофобом буде бити і по її вехівці. Чим більше Янукович буде противитися усуненню Табачника, тим гірше для Банкової. Проти Табачника об'єднаються всі гілки оппозиції.
А щодо тих шарів єлекторату, яким мова, культура, національна історія до лампочки, для яких головне пенсії і заробітки, то і вони невдовзі побачать всю облуду передвиборних обіцянок регіоналів і почнуть стукати по асфальту касками і каструлями.
- 1
- 2
Форум
Статистика
Всего тем на форумах 170064
Все сообщения 272373
Всего зарегистрированных пользователей 64996
Последний зарегистрированный пользователь prometej
Белый
Цитата:
Вячеслав Киричок
Олесь Бузина, такой же украинофоб, как и Табачник.
Пишет пасквили в ахметовской газете "Сегодня".
Отрабатывает щедрые гонорары.
Белый
По сути процитированного, я так понимаю, возразить нечего, ибо чистая правда, приходится переходить на личность оппонента - Бузины.
Лично мне Табачник тоже несимпатичен, о чем я уже писал здесь, однако совершенно по другим критериям, чем профессиональным патриотам, но в данном конкретном случае Бузина прав - подъедалы суетятся вокруг перекрытого деньгопровода, привлекая в свои ряды "идейных пациентов", которые даже не ведают в чем причина заварушки.
Гость77
Бузина умничка
)) Он так уделывает этих нацюцюрников, что любо-дорого смотреть. Не в состоянии адекватно отвечать нацисты только брызжут злобой во все стороны и вместо работы и реальных дел на благо страны прыгают на майданах, периодически попрошайничая на очередное "стыхыйно лыхо".
viy
Белый написал:
Не знаю кто такой Бузина, но то что он написал слабо связывается с претензиями к Табачнику, ведь кто бы не пришел все равно будет серьезная "ревизия". Почему именно "дешевый клоун" Табачник ?
Petlyura
Панове, сьогодні, 22 березня о 18 годині на FM "Слобода" місцеве продовження "інтерівської" дискусії "Партія Регіонів" - "Свобода". В ролях за неперевіреною поки що інформацією: Чмир / Мозговий.
Белый
Цитата:
nazar_ukr
Давненько Вас не відвідував. Але як же можна пропустити лайку про Табачніка? Років зо три тому я навіть статтю про нього написав, з більшою частиною якої й хочу Вас познайомити.
«НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ» ДМІТРІЯ ТАБАЧНІКА
[...] Після прочитання кожної чергової статті Д. Табачніка в «Киевском телеграфе» (щось на зразок «Утиный суп» по-украински» (№ 391) чи «Аннигиляция национальной идеи» (№401)), завжди виникає необхідність вступити з ним в дискусію. Насамперед тому, що ці статті справді заторкують дещо основне в існуванні феномену України в історичному вимірі. Ось тільки погодитись з тими переконаннями, крізь призму яких дається оцінка певним історичним ситуаціям, подіям чи персонажам найчастіше не можу, а отже наважуюсь врешті висловити власне ставлення до проблематики, яка так хвилює нас обох.
Насамперед, відразу впадає у вічі, що Д. Табачнік представляє і захищає групові російські культурні та мовні цінності в умовах політичної самостійності України. Далі, він чітко відносить себе до еліти цієї групи чи за аналогією з активістами українства до так званих «свідомих» росіян. Така первинно заангажована позиція виводить його висновки за межі наукових характеристик загальнозначущості й обмежує їх дієвість групою цих самих носіїв російської мовної та культурної ідентичності в якості «великої правди» цієї ж групи. Також досить важливим видається те, що ідентичність національної групи, яку представляє Д. Табачнік (і тут потрібно з ним погодитись) є не просто вагомою, сильною і т. п. в українському політикумі та культурі, але, наприклад, в регіонах сходу, півдня та й центру України вона є панівною.
Між іншим, свого часу український публіцист Микола Рябчук, проаналізувавши дві панівні групи національних ідентичностей в сучасній Україні запропонував для кращого розуміння одну з них назвати креольською, іншу – тубільною. Отже, «креоли» – це, як представники російської метрополії, панівна в культурі, політиці, економіці група етнічних росіян та місцевих українців (краще, мабуть, було б сказати малоросів), що вже повністю ототожнили себе з російською мовою, культурою, політичною лояльністю до Російської імперії чи Совєтського Союзу; вони представники всього елітного, високого, а значить єдино правильного. Тубільці – це ті «тутешні» українці, в основному представники з нижчих соціальних прошарків селянства чи непрестижних професій у містах, які поки що говорять недорозвиненою й смішною українською мовою чи суржиком, почасти віддані принципам традиційної культури і якими, врешті, й управляють «креоли». Функція «креолів» по відношенню до «тубільців» в основному культуртрегерська, але показуючи, що є ієрархія вищого-нижчого, в межах якої вони, українці, займають нижчі щаблі. Прищеплюючи психологічний комплекс національної меншовартості, «креоли» водночас не повинні допускати повної ідентифікації тубільців з російством, бо інакше ким же вони будуть правити. Для розуміння політичної й ширше світоглядної позиції самого Д. Табачніка попередня інформація якраз конче необхідна.
Крім цього обов’язково потрібно згадати й про ідеологію євразійства, принципи якої з середини 90-их років ХХ століття намагається на «місцевому грунті» розвивати Д. Табачнік. Місце України, за Д. Табачником, у складі Євразійської цивілізації, цього «континенту Євразії», центром якої звичайно ж є Росія. І як наслідок такого бачення цивілізаційного місцеперебування України об’єктивно виникає лозунг «Геть від Заходу!»
Потрібно звернути увагу й на витоки цієї ідеологічної доктрини, що так захопила Д. Табачніка. На початковому етапі існування євразійства та його ставлення до українства важливою видається дискусія, що відбулася в другій половині 20-их років ХХ століття між лідером євразійського руху Ніколаєм Трубєцкім та відомим українським істориком Дмитром Дорошенком. У статті «К украинской проблеме» Трубєцкой вибудовує своє розуміння історії української культури як складової проекту «вєлікой русской націі». І, незважаючи на те, що між російськими націоналістами та євразійцями й тоді, й зараз існує ситуація конфлікту, якісно така аргументація представника євразійської ідеологічної доктрини нічим не відрізняється від доктрини невиділеності українського начала з російського, що притаманна уявленням російських націоналістів. Трубєцкой виходить з того, що російська культура має два «поверхи» – верхній та нижній. Нижній поверх – це етнографічна сукупність «великорусской», «малорусской» і «бєлорусской» культур. Верхній, «общерусскій», шар культури є спільним для всіх трьох народностей і з часів Пєтра І він не є прямим продовженням нижнього рівня. Українці, на думку Трубєцкого, найбільше прилучилися до творення вищих щаблів «общерусской» культури у XVII – XVIII століттях, а у ХІХ дали таких яскравих представників цього рівня як М. Гоголь, О. Потебня, М. Костомаров.
Реагуючи на ті процеси українського націєтворення, що розпочалися у 1917 році й продовжились у 20-их роках у вигляді чергового «національного відродження», Трубєцкой розглядає їх небезпідставно як спробу витворити поряд із нижнім етнографічним шаром і вищий шар української культури, що буде розвиватись паралельно вищому шару «общєрусской» культури. Не приймаючи ідеї перетворення українського як частки у складі російського цілого у самостійну завершену цілісність, він твердить, що «украинская культура должна быть построена так, чтобы не конкурировать с общерусской, а дополнять собой общерусскую, другими словами, украинская культура должна стать индивидуацией культуры общерусской» [Трубецкой Н.С. К украинской проблеме].
Дорошенко ж, як представник розвинутої української національної ідентичності, виходить з того факту, що окрема українська культура створена вже й на нижньому, й на верхньому «поверхах», а тому своє завдання вбачає у нейтралізації схеми нерівноправного російсько-українського синкретизму. Це досягається через перенесення стану окремішності сучасної української культури в минуле і, як наслідок, маємо фіксацію уваги лише на історичних фактах незалежного існування там українського начала від російського. Крім цього, Дорошенко руйнує історичний аргумент ніби-то природного, гармонійного входження змісту української культури у вищу «общерусскую», й тому для реалізації цієї своєї ідеї він підкреслює формальний, зовнішній бік такої єдності. Ось ілюстрація цієї тези: «Украинизация» Петром, – писав він, – великорусской жизни очень напоминала собою ее «европеизацию», т.е. опять-таки были использованы украинские силы (все архиерейские кафедры в Великороссии, кроме одной, были замещены украинцами), были приняты украинские учебники, заимствовано кое-что из литературного обихода – но и только. Для самой Украины этот отлив культурных сил на север наряду с запретительными мерами по отношению к украинской культуре (стеснение типографского дела и запрещение в 1720 г. печатать на украинском языке всякие книги), конечно, имел только отрицательные последствия» [«К украинской проблеме». По поводу статьи кн. Н.С.Трубецкого. Ответ кн. Трубецкому проф. Дорошенко].
Таким чином, у поглядах Трубєцкого та Дорошенка зіткнулися два бачення природи української культури і, ширше, українства. Одне, з точки зору своєї євразійської доктрини, фіксує увагу на гармонійній єдності українського начала у складі російського, і якщо якась осібність тут і передбачається, то лише для нижнього етнографічного рівня. Інше, українське бачення українського, виходить з ідеї повної відокремленості й рівності української та російської культур як складових відповідних національних ідентичностей.
Д. Табачнік у свої книгах (разом з Дмитром Видріним) та статтях якраз і відстоює принципову неможливість самостійного, позаросійського, існування українства у всіх його проявах, особливо він не сприймає творення реальної української «високої культури». Ідеал для Д. Табачніка – консервація етнографічної специфіки, недопущення розширення до рівня нації з усіма політичними, мовними, культурними та ідентифікаційними наслідками, що звідсіля витікають. На жаль, саме на таку примітивізацію у руслі ідей Д. Табачника спрямовуються й деякі сучасні народознавчі «академічні» дослідження. А це означає продовження панування групи «креолів» у політичній, культурній та духовній сферах. Як кажуть, робіть українці там що хочете, але в тих межах, доки ви нам не заважаєте. Власне для Д. Табачніка українці це не лише національна група, а ще й соціальна. Це група, яка й повинна займати нижчі щаблі соціальної ієрархії, якщо вона залишається українською. І якщо якась людина із цієї групи переходить у групу тих, кого ми умовно назвемо елітою, то вона не просто змінює свій соціальний статус, вона повинна змінити й свою національність, прийнявши як свою рідну «правильну» російську мову, «високу» російську культуру і т. п.
Дуже цікавим в боротьбі «креолів» з українцями видається аргумент лібералізму. Цим аргументом із задоволенням послуговується й сам Д. Табачнік. Отже, ліберали говорять про мовні чи культурні права російської національної групи так, ніби це мова йде про особисті права індивідів і ці права знаходяться поза межами національного виміру. Тобто – це українці знаходяться в межах національних цінностей, які звичайно ж в епоху глобалізації, космополітизації і т. п. є відсталими, архаїчними і, зрештою, такими, що приречені на загибель. А ось ми, російськомовні, представляємо інтереси цього нового позанаціонального світлого майбутнього. Що тут можна відповісти? Будь-яка реально діюча мова (а не волапюк, есперанто чи азбука Морзе) є річчю найнаціональнішою. Лише через неї, як говорили в ХІХ столітті, може «проглядати національна сутність». Будь-який індивід застає мову вже існуючою й через виховні процеси творить свою мовну ідентичність з нею. Мова та її носії передують будь-якій людині, що розпочинає життя в цьому світі. Тому, коли нібито захищаються чиїсь окремі індивідуальні права, то насправді захищаються групові мовні права, а потім вже індивідуальні в тій мірі, в якій цей індивід ототожнив себе, як у нашому випадку, з російськомовною групою, остільки він є носієм групових інтересів і цінностей.
Найчастіше захист мови «великої» російської нації йде якраз за рахунок повного нехтування інтересів української мови як державної й подальшої русифікації її носіїв, тобто зменшення кількості україномовних членів українського суспільстваз. Ну, і по-друге, ні про яке подолання національного критерію й вихід у світ якихось універсальних позанаціональних цінностей мова у такому разі йти не може. Природа російської мови така ж сама національна як і всіх інших «живих» мов.
Де в чому з Д. Табачніком можна погодитись і з його характеристикою Помаранчевої революції. Фактично, ті, хто брав у ній участь «йшли на режим Кучми» кількома «колонами». Одна з них – це інтерес представників малого та середнього бізнесу, якому не давали розвиватись. А ось інша – це отой україномовний «плебс», за висловом Д. Табачніка. І його метою було розширити можливості для реалізації своєї національної «природи». Тут без зміни еліт обійтись неможливо. Українці справді повинні замінити «креолів», якщо ті не перейдуть на їх позиції. І тоді зрозумілим стає бризкання Табачником словесною слиною у вигляді, наприклад, фраз про «желание закомплексованого плебса, бывших слуг посчитаться по-настоящему с бывшими господами» [Табачник Д. Аннигиляция национальной идеи]. Панівний інтерес табачників захищається не лише раціональними аргументами, а й відвертим показуванням ірраціональної ненависті.
Свідомість «свідомих» росіян цілком герметична: вона наглухо закрила себе від позитивного сприйняття традицій українства. Хоча здавалось би, якщо ми хочемо зрозуміти носіїв української ідентичності й навпаки, то це дійство розуміння може бути лише результатом комунікації. Але давайте поглянемо, що означає комунікація на цьому первинному рівні конституювання людської самості, що ми її назвали ідентичністю.
Насамперед, потрібно захотіти «впустити» в себе, у свою свідомість українське чи російське як своє рідне. Потрібно, щоб була якась первинна налаштованість на поступки тому, що вже є розуміння важливості того, що «впускається». Себто, людина повинна відмовитись від чіткості, чистоти свого національного «я», від його не змішування (за принципом «або – або», чорне – біле), і, навпаки, вона повинна свою непроникливість замінити на стан взаємопроникливості. Саме за цієї умови певним національним чином заангажований індивід може, не опираючись, навчитись чогось у іншого, а значить і поріднитись з ним. Але, у свою чергу, це означатиме, що людина повинна бути готовою до зміни своєї ідентичності хоча б частково. Складність полягає в тому, що сформована ідентичність є явище досить консервативне у своїй постійності, природа її не інструментальна, а швидше субстанційна. Порозуміння найкраще вдається на поверхневому рівні, але чи справжнє це порозуміння? І хоча ми говоримо, що повинні чути один одного, повинні бути толерантними, ця максима, видається, не підходить до даного випадку. Це той глибинний рівень, де почути, зрозуміти означає відмовитись від своєї самості (ідентичності). Отже частина «свідомих» росіян в принципі не може піти на таку часткову зміну ідентичності, бо для них крім всього іншого це ще і пониження свого соціального й національного статусу: вони ж бо із «еліти» перетворюються в «плебс».
Попередня історія дозволила «креолам» (хоча чому дозволила? Вони її такою цю історію й витворили для себе) жити в Україні, тобто на територіальному рівні бути навіть її патріотами, але не зауважувати чи навіть зневажати інший вимір патріотизму: любов до традицій українства (мови, національної пам’яті). Для цих людей справді існує поняття Україна. Але це «пусте» поняття, воно не наповнене якоюсь «українськістю». Для них якраз поняття Україна наповнене «російськістю». Для них Україна – це справді як писав І. Франко «безмірна та пуста і дика площина», на якій вони ніби вперше починають творити, вже в умовах політичної незалежності, свою нову російську Україну. І то не біда, що набір звуків у цьому слові звучить як Україна, головне, що сутність-то наша, незмінна, аналогічна Росії. Об’єктивно, щоб він там не говорив, інтерес Табачника полягає в тому, щоб залишити Україну в межах маргінально-провінційного статусу у складі російської нерозчленованої релігійно-культурно-національної єдності, загальмувати конструювання представниками української політичної нації нового стану самоусвідомлення своєї культурної, мовної, історичної і, врешті, цивілізаційної іншості, не допустити подолання універсалістських претензій «общерусской» ідеологічної доктрини.
Як на мене, то Президент Віктор Ющенко, діяльність якого так не подобається Д. Табачніку, прекрасно розуміючи, що Україна не може довго існувати, залишаючись клаптиковим і тому випадковим державним утворенням глибинно не закоріненим у правду своєї осібності, починає проводити політику, яку ми умовно назвемо «політикою центрування». Всі ці окраїни-україни – московська (Малоросія), польська (Галичина) і може південна, вона ж почасти татарська – повинні мати свій новий центр (політичний, культурний, мовний) і лише по відношенню до нього визначати смисл свого існування. І це своєрідне завдання-максимум. Зараз дійсно-таки започатковується реалізація цього великого проекту, в результаті якого Україна перестає бути штучною сумою окраїн інших центрів. Але реалізація проекту доцентровості – це, по-перше, розтягнутий в часі процес і, по-друге, це те, що може бути зреалізоване лише в боротьбі. Велика кількість людей ще не може мислити себе інакше як у складі великої російської культурної та мовної спільноти хай і в провінційному статусі (польський фактор на щастя відпав). Тому перемога тут наперед не гарантована. В тій же боротьбі цей проект може зазнати й поразки. Наступна теза: проект зреалізовується в результаті постійного і цілеспрямованого виховання та формування української національної свідомості. Фактично цей новий центр, насамперед, існує в свідомості громадянина. І існує він там не просто як холодне, об’єктивне знання, що цей центр вже є чи має бути. Всі виховні сили повинні бути спрямовані на те, щоб людина ототожнила себе з ним, щоб вона сказала: «Це мій особистий центр, це складова моїх переконань, які я, якщо на те буде потреба, готова захищати (тобто фактично людина визнає свою приналежність до нової ідентичності, що втілюється в новій національній самоназві: «я – українець» по-суті, а не лише формально)».
Ким Україна буде: «прохідним двором» для втілення чиїхось геополітичних інтересів чи зрештою зуміє ствердити свою самодостатню сутність залежить зараз як від тих громадян України, що вже ідентифікували себе з нею й мають амбітні бажання стати кимось у світі націй, так і від Президента, що представляє інтерес цієї частини українців. Отже, все починається із рядових громадян, від рівня розвитку їх національної самосвідомості (тепер уже незалежно від етнічного походження – самосвідомості нації). Від того чи створять вони цю нову реальність у своїх душах (по-іншому, це ще інколи називається «стати самими собою» чи «прийти до себе», тобто відкрити в собі новий національний світ та ототожнити себе з ним) залежить чи станемо ми тією новою єдністю, крізь яку, не зауваживши її, пройти неможливо.
Яка ж структура цього нового центру, що виступає в якості колективної складової людської ідентичності? Насамперед, вона твориться не за рахунок ліквідації національного моменту в представників неукраїнського етносу. Нова ідентичність (як ідентичність нації) постає над десятками етнічних ідентичностей тих народів, що населяють Україну. Та, власне, це той набір спільних цінностей, що становлять структуру нової ідентичності і вже виписаний у Конституції України (незалежно від етнічного походження кожен майбутній громадянин держави повинен знати й поважати Конституцію, підтримувати незалежність держави, знати державну мову, елементарний курс історії, поважати державну символіку і т. п.) Але тут ми входимо в сферу інтересів креольської еліти. Одне панівне повинне бути замінене іншим панівним, значить ми виходимо на поле об’єктивної боротьби. Бо це ж російська мова виступала й продовжує виступати мовою міжнаціонального спілкування. Бо це ж совєтська модель історичної пам’яті продовжує панувати в свідомості міліонів громадян незалежної України. І як тут не згадати про оті спроби Табачніка створити спільну комісію з українських та російських істориків, щоб не допустити на рівні шкільних підручників створити осібну від російської нашу, українську, модель історичної пам’яті. Тобто легко нова ідентичність не запанує. Може це й песимістично, але повторимо ще раз: нас, на жаль, чекають довгі роки виховання й боротьби!
Та якби такі ідеологи «креольства» як Д. Табачнік не приховували свої часткові російські національні інтереси під виглядом загальних та універсальних, потрібно зрозуміти, що отой локальний, національний принцип поділу світу і є, мабуть, його єдино універсальною характеристикою, що дієво показує свою вищість. Українці вже давно стали на шлях творення цієї соціальної й політичної частковості, ймення якій нація. У кожної із таких часткових одиничностей як нації є свої загальнообов’язкові «правила гри», що поширюється звичайно лише на членів тільки цієї нації. І метою національної складової об’єктів соціалізації є якраз виховання стану нерефлективного ототожнення з цими спільними правилами національного буття.
Мені видається, що ось це проблемне поле українськості, в межах якого так активно працює Д. Табачник, і є головне. І ті ідеї, що є в його статтях, по-своєму відображають, розвивають, ілюструють один із можливих напрямків подальшого розвитку «проекту Україна». Для нього вона справді повинна залишитись «проектом», ну а для нас, «свідомих» українців («свідомітів» на партійному слензі табачників), вона повинна стати реальністю.
Белый
А вот теперь этим тупым и вороватым депутатам точно прийдут ласты, интересно кто их на это надоумил. Надо бы посмотреть в разрезе поименного голосования.
Цитата:
Влад-
Просто Медуница решил на последок хлопнуть дверью. Все понимают, работа госслужащего для него закончилась, вот и пошел лысыватый националист опять будоражить студентов.
Petlyura
Пане Белый, у Вас якісь викривлені уявлення про свідомість сумчан. Суми - це ж не Донецьк. І якщо у міській раді депутатствує Бобиренко (нагадаю, що він, крім усього іншого, ще й член Молодіжного націоналістичного конгресу), то це мабуть тому, що недонецька свідомість сумських виборців була зовсім не проти його перебування там. Подивіться на сумчан реалістичніше, а не через викривлені окуляри расєйського нацюка і Ви зрозумієте, що нічого того, чого Вам хочеться - не буде. Найімовірніше, що після цього звернення міської ради студенти ще й на вулиці вийдуть з протестами.
Белый
Влад- написал:
Уважаемый Влад, вы правы на 100%. Вот уже и подтверждение нарисовалось:
Цитата:
Как видим знакомые все лица. По словам Бузины финансирование и кураторство всей этой шняги проводится через депутата ВР Лесю Оробец, ну это из тех, кто непосредственно засветился.
Но в действительности тут картинка гораздо шире выходит и чисто в рамках темы про Табачника не умещается. Фактически, с удалением Гученко, Гена со товарищи взяли под контроль БЮТ.
Цитата:
Влад-
Petlyura написал:
Выйдут, или их выгонят?
Хочу посмотреть на русскоговорящих студентов, которых в Сумах большинство, которые добровольно выступают простив министра лобирующего возможность для этих студентов обучаться и сдавать экзамены на их родном и понятном языке.
Кучка прикормленных националистами маленьких недоумков, которых привели в горсовет которым руководит русский, это еще не все студенты Сум.
AWASS
Белый написал:
Молодцы! Из ничего делают что-то.
А мы, их оппоненты, как всегда только усиленно сопли жуем
Не пойму, какие корни могут быть у националистов на Слобожанщине?
Влад-
Белый написал:
Ничего удивительного, и нового в этих событиях нет. Все понимают, Табачник лишь повод, а все гараздо глубже.
Не мне вам напонимать, вся смута начиналась со студенческих выступлений. Начиная от марксиских кружков студентов в царской России, откуда выходили бомбисты, заканчивая студентами Сум в 2004 году. Манипулировать несформировавшимся сознанием самое удобное для политиков, у которых нет никакой совести.
Именно это мы сейчас наблюдаем.
А Минаев к этому присоединился, поскольку студенты всегда были самой боевой силой во всех избирательных компаниях. Так что эти лица студентов мы увидим еще не раз вокруг Минаева.
Petlyura
Влад- писав:
Кучка прикормленных националистами маленьких недоумков, которых привели в горсовет которым руководит русский, это еще не все студенты Сум.
Як просто все в тій чорно-білій расєйській ідеологічній свідомості: якщо вони українські студенти, так вони вже й недоумки, та вони й взагалі не студенти...
Ну що, ж поживемо - побачимо.
Белый
Petlyura написал:
Пане, Petlyura, я не заважаю вам перебувати в полоні ваших особистих уявлень про сумчан і, навіть, не називаю їх спотвореними, чи викривленими. Це ваша особиста думка вважати так, чи інакше. У мене свої міркування і переконання на цей рахунок.
Але глибинна відмінність між нами полягає в тому, що я виходжу з реалій навколишнього світу, а ви вкладаєте ці реалії в ідеалістичне прокрустове ложе своїх уявлень і якщо ці уявлення не збігаються з дійсністю ви ладні повідрубувати ноги і руки таким реаліям.
Тому й люди, що фактично були й залишились за своєю суттю попихачами комсомольця Дашутіна так само чудово вкладаються у вашу схему і не викликають у вас огиди.
Творити дійсність шляхом конструювання міфу річ надзвичайно небезпечна і тому ці історичні граблі раз у раз дають вам по голові, дедалі руйнуючи країну, однак належних висновків ви з цього не робите і продовжуєте діяти у точній відповідності до закликів нелюда Шухевича: "Домагатися, щоб ні одне сіло не визнало радянської влади. ОУН має діяти так, що усі, хто визнав радянську владу, були знищені. Не залякувати, а фізично знищувати! Не потрібно боятися, що люди проклянуть нас за жорстокість. Хай із 40 мільйонів українського населення залишиться половина - нічого страшного в цьому немає".
Petlyura
Не знаю пане Белый що Вам і сказати. Як кажуть, зустрілись двоє протилежно переконаних. І в кожного свій єдино правильний образ іншого з єдино можливими залізними аргуменати (ось тільки момент загальноначущості не передбачається в принципі). Вам видається можливим і необхідним поєднати мене з Шухевичем (для більшої переконливості в очах гомо совєтикусів), мені мабуть теж із якоюсь "страшилкою" треба Вас поєднати (знову ж для більшої переконливості в очах моїх прихильників), але я не про те. Спасибі, що нагадали мені про Гришу Дашутіна. Потягло мене на ностальгічні спогади. Я з ним одночасно, хоча й на різних факультетах, в педі навчався. Разом в будільних загонах на півночі совдепії гроші заробляли. Він вже тоді все біля начальничків комуністичних отирався. То в ОКОДі, то в керівництві будівельними загонами. Потім "перестройка". В 1988 році я вийшов з комсомолу, ну а він станцію юних натуралістів якраз очолив. Вам не видається, що "Незалежна Україна 1991 року" - це їхній проект, проект комсомольських активістиків із совковою ментальністю. Ось реалізацію цього проекту і треба зупинити, перетворивши його на український.
Участник дискуссии
Влад- написал:
Ничего удивительного в этом нет. Медуница возвращается к своей обычной подло-подковерной деятельности. Вот только как он отнесется к тому, что завтра его чучело спалят на площади Независимости? А ведь все идет именно к этому. А затем через день по очереди молодежные организации города начнут палить чучела друг друга. И не сомневайтесь, сделают пафосно и эпатажно. Возможно, пусть именно так и будет, скорее устанут от театрализовано-псевдополитических закидонов? Может и так. Пусть доведут технологию до абсурда - это тоже технология.
Но при всем при этом слова Щухевича из истории не выбросишь:
Белый написал:
Вот так современно выглядят лозунги боевиков под командованием медуницы. Понятно, именно они - нынешние наследники шуцмановско-нацистких ублюдков оставляют за собою право определять кому дать, а у кого збрать право на жизнь. Именно они будут приводить приговоры в исполнение. И не сомневайтесь: у них рука не дрогнет. Ради того, чтоб построить свою Украину, вторую они готовы просто уничтожить. Конечно же, ради "любви" к Украине. Вот только кого такая "любовь" на крови может сделать счастливыми?
Так может хватит кровавых героев, может пора прекратить воевать друг с другом? Пришло время строить, пришло время создавать сильное государство! Для всех.
ссерж
AWASS написал:
Понимай:
ПАМ’ЯТАЙ
Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.
Олександр Олесь, нар. м.Білопілля Сумської обл. 1878р.
Син Олександра Олеся Олег Ольжич член проводу ОУН, розстріляний німцями.
Окрім того Володимир Мазур - керівник канцелярії Бандери, Леонід Полтава, Багряний, Литвиненко ( нач розвідки УПА), Сапун, бойовик Цуб, сотні вояків УПА з Сумщини.
В архіві СБУ 25!!! томів німецьких та радянськіх документів по ОУН-УПА на Сумщині.
Перший синьожовтий прапор на лівобережній Україні в 1990 був піднятий на Сумським міськвиконкомом, як і рішення по Табачнику. Траціїї націоналізму на Сумщині потужні
орлик
Пошли вы в ЖОПУ нацики хреновы. Нацизм не пройдет.
AWASS
орлик написал:
Да, нет, пусть проходит. В малых дозах он для общества и полезен, как лекарство, то когда его становится много он в яд превращается. Ведь национальные вопросы стоят ниже экономических, интеллектуальных не говоря уже о духовных. Поэтому каждый себя проявляет на том вопросе, который ему по силам.
ссерж
орлик написал:
Поддержую. Нацизму - нет. Украинскому национализму - да.
Почему? И в чём разница? Задавайте вопросы. Я как лицо глубоко изучившее тему готов ответить.
AWASS
ссерж, народу какие ценности важней, национальные или экономические? Что по этому поводу говорит мирамида Маслоу?
Petlyura
Мені панове також не подобається оця заідеологізованість поняття "націоналізм". Як же швиденько наші слов'янські братки поєднали його з терміном "нацизм". Пр цьому своєї націоналістичності вони в принципі не бачать. Ну як же росіянин та ще націоналістом може бути. Ні, то інші, різні там неправильні хохли. А ми вище цього, ми знаходимось поза межами національного дискурсу взагалі. І тому ми глашатаї єдино правильної позанаціональної істини. Та, насправді, все набагато складніше. Тому почати, як на мене, потрібно не із заідеологізованих значень "націоналізму" в якості "страшного слова", а із спокійних і виважених значень цього слова, що побутують у соціальних науках. Між іншим, тоді відразу помічається російська націоналістичність наших Белых, без ника, Влада і т.п.
Отже, почнемо з визначень поняття "націоналізм" в англійських енциклопедіях та словниках:
Nationalism
1. Devotion to the interests or culture of one's nation.
2. The belief that nations will benefit from acting independently rather than collectively, emphasizing national rather than international goals.
3. Aspirations for national independence in a country under foreign domination.
The American Heritage Dictionary of the English Language (4th ed.) © 2000 by Houghton Mifflin Company[/i]
переклад:
Націоналізм
1. Відданість інтересам або культурі своєї нації.
2. Віра що нація буде мати більший зиск діючи незалежно, віддаючи перевагу насамперед власним національним інтересам, ніж діючи колективно віддаючи перевагу інтернаціональним цілям.
3. Поривання до національної незалежності в країні з іноземним домінуванням.
The American Heritage Dictionary of the English Language (4th ed.) © 2000 by Houghton Mifflin Company
Nationalism
1. The state of being national; national attachment; nationality.
2. An idiom, trait, or character peculiar to any nation.
3. National independence; the principles of the Nationalists.
Webster's Revised Unabridged Dictionary © 1998 MICRA
переклад:
Націоналізм
1. Національний стан, національні атрибути, національність.
2. Специфічна ідіома, риса або характер y кожної нації.
3. Національна незалежність, принципи націоналістів.
Webster's Revised Unabridged Dictionary © 1998 MICRA
Nationalism
Ideology based on the premise that the individual's loyalty and devotion to the nation-state surpass other individual or group interests.
Encyclopaedia Britannica © 2002
переклад:
Націоналізм
Ідеологія, зміст якої в тому, що особиста лояльность і відданість національній державі перевищує індивідуальні чи групові інтереси.
Encyclopaedia Britannica © 2002
Nationalism
1. a sentiment based on common cultural characteristics that binds a population and often produces a policy of national independence
2. loyalty to one's country; patriotism
Collins Concise Dictionary 4th ed. © HarperCollins Publishers Reprinted 2000
переклад:
Націоналізм
1. Почуття, базоване на спільних культурних характеристиках, що об'єднує населення і часто породжує політику національної незалежності.
2. Відданість своїй країні, патріотизм.
Collins Concise Dictionary 4th ed. © HarperCollins Publishers Reprinted 2000
Зрозуміло, що такі смисли не вигідні російській націоналістичній свідомості, яка: 1) вивела себе за межі націоналізму у ввоїй уяві; 2) приписує лише українцям націоналізм зі смислами ненависті до інших людей за принципами національної належності. Так, що працюємо, працюємо наші слов'янські братки на добивання всього українського в Сумах на користь нібито ненаціонального російського, ну, а ми будемо працювати в протилежному напрямку. Життя продовжується і як же без боротьби в ньому.
орлик
ВНИМАНИЕ ЖЕНА ОТЩИПЕНЦА ЗАПАДА. НАЦИКИ ЗНАЮТ СВОИХ ГЕРОЕВ. В американские СМИ просочилась скандальная информация о жене бывшего президента Украины Виктора Ющенко - Екатерине Ющенко, в девичестве Чумаченко. На страницы газет попала фотография Чумаченко, сделанная 21 год назад агентами ФБР. На ней она держит руку в нацистском приветствии среди членов "Национального альянса" - американской организации приверженцев Гитлера.
Стало известно, что Чумаченко долгое время сотрудничала с Теодором Оберлендером, руководителем немецкого военного подразделения, принимавшего активное участие в резне евреев, поляков и русских во Львове в 1941 году. В 1946 году он попал в плен, где был завербован в ЦРУ, позже на пару с Чумаченко принимал активное участие в деятельности антикоммунистической лиги "Свобода, мир и безопасность".
Оберлендер связал Чумаченко с ЦРУ, приготовившим для нее "особое задание". В 1993 году она знакомится с тогдашним главой Нацбанка Украины Виктором Ющенко, через 5 лет они женятся. С его помощью Екатерина начинает воплощать собственные политические взгляды в жизнь - с помощью Запада Ющенко становится президентом Украины. Дальше известно: 5 лет русофобской политики, присвоение звание Героев Украины нацистским палачам, восхваление предателей.
По материалам сайта: Novoteka.ru
ОНА
российский национализм - это нормально, кубинский национализм - тоже катит (молодежь восхищается Эрнесто Геварой, что видно по их одежде), а вот украинский сразу почему то нацизм, странно как то товарищи...
Гость77
ОНА написал:
Разве там власти одобряют национализм? Т.е. тех, которые советуют Олэсикам и Джамшутам выезжать из страны признают национальными героями?
По поводу "кубинского национализма с Эрнесто Геварой" - разве трудно было посмотреть в архивах перед тем как писать чушь, что Эрнесто ЧЕ Гевара не является кубинцем?
Вот у вас нацюков всегда так - виноваты все, только не вы
Ну и немного о практичности. Что за время правления нациков было построено в Сумах? Окромя майданов, беснующихся медуниц и чучела Табачника ничего. А сколько грантов на это было потрачено???? Можно было "выдбудуваты" не одну школи и больницу. Так что национализм нацизму рознь.
Белый
По ходу у Гены очко заиграло, потому, что "новость" о том, как он смело призвал отставить Табачника на сайте мэрии за два дня так и не появилась.
ОНА
Эрне́сто Че Гева́ра (исп. Ernesto Che Guevara, полное имя Эрнесто Гевара де ла Серна, исп. Ernesto Guevara de la Serna; 14 июня 1928, Росарио, Аргентина — 9 октября 1967, Ла Игэра, Боливия) — латиноамериканский революционер, команданте Кубинской революции 1959 года и кубинский государственный деятель. Кроме латиноамериканского континента действовал также в Республике Конго. Прозвище Че получил от кубинских повстанцев за характерное для аргентинцев междометие che, позаимствованное у индейцев гуарани, которое передаёт, в зависимости от интонации и контекста, различные чувства[4]. Чаще всего переводится как «друг, приятель».
боролся он за национальную идею кубинцев, иначе б они его так не возвышали!
логично?