Ми й незчулися, як у політику прийшла молодь зовсім іншого формату. Лев Гумільов казав, що це аберація, неправильне приближення. Якщо ми поруч з процесом, ми в ньому, ми не можемо його реально оцінити. Як у Єсеніна: «Лицом к лицу – лица не разглядеть».

У прохідний список Нічного Дозору у 2006 році потрапило троє студентів з їхньої революції: Вова Чепік, Саша Веснич, Коля Чернотицький. Усі їх трішки піддівали, в очах досвідчених наче читалося: «Ну що вони можуть, крім як по кукурудзі від ментів бігати?». Проте, з часом, студенти здивували. Своїм напором. І своїм креативом. І пішли рішення, які почали приносити плоди, прибуток громаді.

Та головне інше. Вони прийшли непримиренними до неправди. До фальші. До кулуарних домовленостей. І тому з ними стало непросто. Адже так зручно: за лояльність щось там проголосувати. Пацани ж просять. Давайте ми за їх рішення, вони за наше (точно пам’ятаю, як раз сам вмовляв усіх проголосувати за якесь бютівське мутне рішення, щоб вони лише проголосували за 144 тисячі для моїх наметових таборів). А студенти – проти. В раді багато реальних пацанів. Мені попервах говорили: Вітя, поговори з ними, хай попустяться, навіщо нам проблеми, ти ж для них авторитет. А вони не попускалися (як у фільмі «любовь и голуби»: «Девушки, уймите Вашу мать»). Ми (старші) іноді йшли на компроміс, бо «так було треба», вони ні. Я жодного разу не проголосував за явно незаконне, чи неетичне рішення. Але мутні рішення – були, і мною голосувалися.  Саша Веснич не витрималанапівправди (коли дехто з наших почав грати свою гру і заробляти на депутатстві), пішла.

Коли Микола Чернотицький знову йшов до мікрофону і відкривав людям очі на афери, свої з іронією говорили один одному «А Коля маладєц» (а іронія тому, що самим – слабо вийти і наступити «друзям» із союзної фракції на хвіст). Коли депутати дружно почали хапати землю (в тому числі і деякі дозорівці; ось коли пішла Веснич) активно протестували Чепік, Чернотицький і Такул. Все.

А ще ж треба знати ось що. Землю (10 соток) отримати по закону може кожен. Тільки ті хто в темі, знають, що простій людині взяти землю нереально: не знайдеться вільної ділянки. Тільки через комісію. А там спитають: ти від кого? Минулої осені, коли мова зайшла про земельні десять соток, Мінаєв якось у вузькому колі сказав: землю не взяли всього 12 депутатів із 75. А хтось і по п’ять ділянок хапнув. А середня вартість ділянки на ринку землі – 15 тисяч баксів.

А в мене якраз були великі фінансові проблеми. Як і у багатьох – іпотека, виплати, криза. Ну що там такого – взяв ділянку на кореша, продав, поділив і всі проблеми. Чому іншим можна, а мені – ні? Все ж законно. Ну хай трохи некрасиво перед людьми. Так ніхто ж не взнає. Я шо, самий рижий? Важчого випробування у мене в житті не було. Якби я знав, що Коля не взнає, чесно скажу, я б узяв. Але ж Коля, сука, маладєц. Він точно взнає. А потім скаже Чепіку і Такулу. Такул розкаже Положію або Чепік Саші Веснич. Ті напишуть в газеті: «А ми думали Вітя чесний, а Вітя он воно як…». Не знаю чого було більше: страху чи досади, але я пережив і оформивив ділянку на кореша. Перебороти сильний страх – це відчуття, що можна порівняти лише з сексом. Ви не уявляєте, скільки сили і гордості за себе у людини, що переборола не фізичний страх, а страх і підлість власної душі.  

Тільки в кінці 5 каденції я став голосувати по всіх майнових і земельних питаннях як Коля. Все помінялося місцями. Колись я для цих студентів був авторитетом. Тепер я дивлюся на них трошки знизу. Чому? Вова сілач. Саша жжот. А Коля маладєц, а мені жалюгідній істоті потрібно було 10 соток.