Несуть службу поблизу кордону з Росією. Батько — Василь Іліка — родом із села Бросківці Чернівецької області. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну, каже, працював на заводі електрозварювальником. Усе змінило 24 лютого, пише Суспільне.

"Почув, що — війна і пішов захищати. З 2015 по 2016 рік був в АТО. Син підтримав мене, теж пішов. Кор.: – Тоді були з сином? – Ні, самі. Син служив строкову службу, йому іще не було 18. Він пішов у 2016 році служити", — розповідає Василь Ілька.

Суспільне Суми

Чоловік говорить, що в період АТО брав участь у боях на Луганщині під Попасною у складі 17-ї танкової бригади. Тепер змінив військову спеціальність.

"А тепер пішов сюди, син гранатометник тут. Він — старший солдат, а я у нього — помічник гранатометника. Кор.: – Уявляли, що будете помічником у сина? – Ну, не уявляв (сміється — ред.). Кор.: – Що робить помічник гранатометника? – Заряджаю, ношу боєприпаси. Він стріляє", — каже військовослужбовець.

Суспільне Суми

Пан Василь говорить, що їхній із сином бойовий шлях почався у травні на Харківщині, під селищем Козача Лопань.

"Було гаряче, так можна сказати. Нашого побратима одного було поранено – Василя, командира відділення, а так – все нормально. Ми підійшли підтримати 8-му бригаду, вони пішли на штурм, а ми лишилися на цьому місці — підтримувати їх", — каже чоловік.

Син Андрій говорить, що вчився на кухара-кондитера. Строкову служив у Сумській 27 реактивній артбригаді, тому ці місця йому знайомі. Після служби вчився на регента церковного хору. Згодом хоче вивчитися на священника.

Говорить про армійські будні: "Копаємо, носимо, пиляємо дрова, рубаємо, по гриби бігаємо. Готуємо позиції на майбутнє, як не ми — то хтось після нас прийде, може, й нам тут судилося в цих окопах (стояти — ред.). Є буржуйки, тепло, досить тепло, можна миритись. Є гірші місця. Їжі в нас — дуже багато, кухарі в нас є: хлопець, який дуже добре готує, смачно, часом жінка так добре не зварить, як він (сміється — ред.)".

Суспільне Суми

У Андрія в липні народилася донька. Їздив на декілька днів додому у відпустку. Найбільше батько й син Іліки хочуть, щоб війна скінчилася нашою перемогою.

"Хочеться, щоб найшвидше, хоч би аж завтра, якби завтра, я б був задоволений", — говорить син.