Суспільне поспілкувалось із чоловіком про мотивацію, про те, до чого швидко звикаєш на війні та про визначальні для Сумщини військові операції.

"Почали йти колони, вони дійшли до Сироватки Нижньої, до річки, і зупинилися. Я зв'язався зі своїм братом, бо напередодні його викликали до військкомату і я вже знав, що він десь ходить у військах. Постійно тримав зв'язок, рахував, що їде, куди їде… так було до вечора. Потім вночі я перевдягнувся і пішов до Сум пішки", — таким перший день війни пригадує Андрій Таран. На той час у Сумах уже йшли бої, біля артучилища було скупчення техніки. Довго не думаючи, Андрій пішов проситись стати на захист міста та України.

Суспільне Суми

"Кажуть: що ти хочеш?… кажу: воювати… у нас місць немає… кухарем підеш? Та мені будь-що… не служив, військової спеціальності нема", — згадує чоловік. Далі набивав набої у магазини, дивився, чим займаються інші. Коли усіх розпустили, допомагав перевозити зброю. Однак, згадує, хотілося виконувати більш серйозні завдання. Тож, самоорганізувався з іншими хлопцями.

"Нас було небагато спочатку, десь чоловік 7, потім до нас почали приєднуватися люди, йти проситись. Я посадив одного чоловіка, щоб він писав: зі зброєю, без зброї, хто це. До нас і військові підтягувалися. Як ми себе вважали, що ми – мобільна група і наше завдання – виїздити та атакувати їх колони, місця їхньої дислокації, що ми і робили", — розповідає Андрій Таран.

Із перших днів війни, пригадує Андрій, вони зрозуміли, що можуть чинити опір російським солдатам. А їх сильною стороною були бої та розбивання колон російської техніки.

"7 березня під Іволжиною нас покликали на допомогу вранці, там уже був бій. Була колона із бензовозів, вони їх розстріляли, ми приїхали уже доловлювали полонених, посадовили їх в автівку і телефонують з Юнаківки, що на допомогу тим вийшла колона: танки, БТР, тигри. Ми з першого пострілу з РПГ його підбили, танк, обстріляли тигр і він розвернувся, почав відходити і завернули вони всю цю колону і через тиждень ми тільки з’ясували, що на цьому напрямку вони з 7 березня більше не заходили. 7 танків ми групою знешкодили, 7 танків", — згадує військовий.

Фото з архіву Андрія Тарана

Сьогодні Андрій Таран – стрілець стрілецької роти 150 батальйону. Найболючішою втратою на війні чоловік вважає загибель свого побратима Андрія Авраменка. А найбільшою мотивацією – звільнення землі від ворога, на якій будуть жити діти та онуки.

"Після перемоги я хочу бачити Україну чесною, заможною і найголовніше – аби кожна людина відчувала ту свободу, за яку ми зараз боремося", — зазначає військовий.

Відео повного інтерв'ю з Андрієм Тараном можна переглянути за посиланням.