Жаркі літні днини сприяють зверненню до тих частин своєї особистості, які почасти вкриті шкарлупою щоденних проблем, утомою невдалих соціальних контактів, мимовільними переживаннями над сутністю буття та пошуку відповіді на банальні питання, в яких ми добре розбиралися в дитинстві.
    Плинність подій під 40 градусною спекою все частіше тягне нас, заручників залізобетонних джунглів, на лоно природи, куди ми вириваємося струшуючи суспільний мотлох і віддаємося природнім почуттям.
    Як свідомий татко, нагружений двома спадкоємцями, маємо можливість на великах кататися прекрасними лісами Краснопільщини, відвідувати природні пам’ятки, купатися з малечею у струмках та вчити їх гармонії. Не тій гармонії, що відображає природну всепроникність, а тій, що згуртовує родини, роблючи з неї за словами класика "ячейку общества".
    Цьогоріч наш сімейний маршрут пролягав між селами Сумського та Краснопільського району. Незважаючи на заданий на початку креатив він почав розвіюватися після нашого виїзду на одну з чарівних, на жаль в минулому, галявин, де роїлося не зрозуміло щось, паразитично подібне до сарани.
    При вигляді нас ця ж сарана загрозливо підняла свої "лапки" та не коректно, користуючись арго,  натякнула, що москалям тут не дорога, що місце їх на Колимі. Мені як викладачу з N-досвідом було зніяковіло спостерігати, при цьому, що це декламував хлопчина років десь під дев'ять у загрозливому англійському мілітарному вбранні з надірваною тільняшкою на тілі.
    На питання "Хто ви є?" мені відповіли, що "Ми – це Колорат і зайдам тут не місце" агресивно насупивши личко і махаючи кілком перед обличчям.
     Щонайперше мене вразила  повна антисанітарія серед наметів та зруйнованих елементів бунгало і засилля зелених мух розміром з  окремих учасників вказаного бедламу.
    Саме ім'ям відомої психіатричної клініки з лондонського передмістя я б назвав те дійство, яке бачив своїми очима і що найгірше очима своїх дітей.
    Найменша моя спитала "А де ж дяді і тьоті?", я ніяковіло знизав плечима і сказав "Мабуть не має", бо чи може нормальна адекватна родина "випустити" (в самому гіршому значенні слова) своє чадо до такого безладу, безвідповідальності та суцільною крамоли.
    Хрести, що стояли навколо табору нагадували не символ християнства, а більше язичницьке гульбице, як сказав мій старший "без тормозів". А  про такі питання буденності як waterclouzet взагалі не кажу, так як його замінники рясно мінували галявину як протипіхотні міни за часів невдалого армійського відступу.
    Прискорбно, що вказане дійство супроводжувалося яскравими написами щодо нації і держави та було під прикриттям державного прапора глумилося над пересічним українцем та його родиною.
    Незважаючи на мої особисті переконання про те, що народ і нація єдині, споглянуте свідчило, що народ у місті, а нація в "Коловраті".
Актуалізатор