Несвяткові роздуми з приводу Дня міста
(відкритий лист до міського голови)

Відомо, що будувати майбутнє можливо лише осягнувши досвід минулих поколінь, ретельно зберігаючи набуття предків. Будь який населений пункт намагається виокремитися з числа інших, відзначитися певною оригінальністю, яка робить його неповторним. Не секрет, що основним засобом, що підкреслює ту неповторність, є своєрідне історико-культурне середовище, що формувалося протягом тривалого часу.
Кілька років тому, обираючи новий склад міської ради і міського голову зокрема, мешканці Сум сподівалися на реальні зміни, що мали відбутися житті громади. Тепер, з огляду на певні обставини, цілком доцільним виглядає підведення підсумків і співставлення обіцянок та реалій. Нагальні проблеми комунального господарства досить широко висвітлюються засобами масової інформації, а ось до історико-культурної спадщини майже нікому немає справи...
Як можна оцінити стан історичного середовища міста понад Пслом? На нашу думку досить лаконічно – катастрофічний! Сьогодні Суми, як ніколи, стоять на межі втрати своєї неповторності. І це стосується не лише архітектурних пам’яток, а широкого спектра історико-культурних питань! Колишній лозунг “Бути Сумам зразковим містом” реалізується з точністю до навпаки...
Архітектурна спадщина потерпає чи не найбільше від бездіяльності міської влади. За жодного міського голови історичний центр Сум не зазнав такого брутального знущання. Чого варте варварське нищення Козацького валу по вул. Нижньовоскресенській (Кооперативній) і Кузнечній, де новобудови “вигризли” не один десяток кубометрів історичного шару? І це при тому, що він вважається археологічним підохоронним об’єктом. Нинішньому меру неодноразово пропонувалося створити археологічну інспекцію, яка не лише б робила фахові висновки на підставі досліджень, а й заробляла б гроші до муніципального бюджету. Суми – мабудь єдине обласне місто на Лівобережжі, де немає подібного спеціально уповноваженого органу.
Сумська міська рада традиційно “любила” колишній Покровський храм. У 1930-х рр. вона перетворила його на показовий крематорій, а за останнього мера невідомо для чого були розкопані підмурки, що майже рік перебували без належного укриття чи консервації. Цікаво, що коли обласною адміністрацією готувався проект “Зруйновані храми Сумщини”, міськрада не надала жодної байту інформації.
По провулку Терезова сьогодні спокійнісінько руйнують двоповерховий будинок, розташований поруч із колишнім дореволюційним кінотеатром «Цейлон» (нині спотвореним надбудовою). А в середині того ж двору розташована чи не найдавніша будівля міста – так званий «будинок Петра І», чий внутрішній інтер’єр, вже втратив своє історичне обличчя. Взагалі, сумські громадські організації ще 2007 р. пропонували визнати за неможливе подальше нецільове використання кількох визначних пам’яток архітектури XVIII - поч. ХІХ ст. та передати їх для розміщення музейних експозицій.
Кілька років без даху стоїть ще один будинок по тому ж провулку, внаслідок чого в ньому обвалилися перекриття. Напевно, що така сама доля чекає і “будинок Онацького” по вул. Соборній 26.
Свого часу, з огляду на загрозливе становище Воскресенської церкви, що поступово сповзає до р. Суми (Сумки) був обмежений рух вздовж цієї архітектурної пам’ятки. Проте нині під час ремонту проїжджої частини було знищено тротуар обабіч храму і машини тепер паркуються заледве не в притул до нього. Власне це ще півбіди. На сьогодні вул. Воскресенська, що декларується, як пішохідна зона – місце жвавого руху автотранспорту, який фактично знищив тротуарну плитку на кількох ділянках. Сумські чиновники, попри здоровий глузд, на шпальтах газет пояснюють очевидне явище аномальними температурами та некомпетентністю робітників, що клали бруківку із замалим зазором. Цілком з народного анекдоту про невістку і її провину!
Зрештою, про яке збереження історичної спадщини може йти мова, коли міська рада, попри відповідну заборону Верховної Ради України, викинула в прямому розумінні цього слова на вулицю Сумську раду Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, яка ще з радянських часів займала приміщення в одноповерховому будиночку на Соборній!
Звісно, що, згідно звітності, культура у нас “чимчикує семимильними кроками”! Біда полягає в тому, що й згадати міщанам начебто й нічого. Взяти, наприклад, кампанію по вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. Відбуваючи президентський указ, у м. Суми профінансували чиїсь абстракціоністські потуги, які притулили заледве не за межами міста. А що народ не розуміється на сучасному мистецтві, то дарма – він же “тупий” і “неосвічений”... Натомість, попри звернення громадських організацій, на місті масових поховань жертв Голодомору коло Лучанського цвинтаря не встановлено бодай паганенькоїтаблички.
А ще міські кошти перманентно вкладаються у сумнівні видавничі проекти – таке собі інформаційне негіддя загорнуте у привабливу мішуру. І все це видається за титанічну працю сотень (!) краєзнавців. Міській владі було б краще поцікавитися, як за сирітську пенсію краєзнавець Ленський видає свої твори, присвячені історії міста Суми! Адже ставлення до краєзнавців – показник неабиякий. Місто Конотоп, наприклад, заснувало аж дві премії (О. Лазаревського та М. Драгомирова), щоб підтримати власних літописців. Міська влада Сум підтримує, як і у випадку з книговиданням, виключно проблемні проекти на кшталт фільму про контр-адмірала Кондратьєва, якому розповіли, що він є нащадком засновника міста.
На фільм гроші віднайшлися, проте міська рада так і не спромоглася повернути історичну назву не лише сумським річкам, а й невеличкому Інститутському провулку (колишній Г.Кондратьєва), не кажучи вже про те, щоб замінити гіпсовий барел’єф на Воскресенському храмі, або встановити пам’ятник засновнику міста. Напевно, для Г.Мінаєва і його оточення історія Сум починається з Харитоненка – саме до його пам’ятника принагідно покладаються квіти, а з міського бюджету витрачаються кошти на соціальну рекламу “нагород родини Харитоненко”...
«Мудрість» і «компетенція» сьогоднішніх міських чиновників – просто вражаюча! 14 травня цього року було створено громадську організацію «Сумський історичний клуб ім. О. Булатовича», який власними силами встановлює пам’ятні знаки та проводить безкоштовні історичні виставки, чим, безумовно, приносить явну суспільну користь. Добрі люди дозволили виставляти експозицію у підвальному приміщенні «Галереї 21» по проспекту Шевченка. На звернення клубу за дозволом на безкоштовне розміщення тимчасового банера, що мав інформувати людей про виставку, заступник міського голови Рябоконь киває на «Галерею 21» – мовляв, у вас вже є «сіті-лайт», не розуміючи навіть, що клуб і галерея є різними організаціями. Не менш «грамотними» виглядають і співробітники міського юридичного відділу, які при легалізації клубу видали лише копію рішення міськради, забуваючи про відповідний запис до книги реєстрації громадських організацій.
Поряд із “безпритульним” історичним клубом варто згадати культурологічні громадські організації, які “героїчним” рішенням міської ради були позбавлені власного кутка у вигляді “Українського дому”...
Вважаю, що маю повне право висловити свої думки і як представник громадськості, і як виборець. Проте виникає питання: а чи бажає міська влада двзагалі ослуховуватися до думки громадян?
Не треба робити окремі аналізи, щоб зробити висновки, що більшість культурницьких заходів у м. Суми зазвичай проводилися або за ініціативою об’єднань громадян або обласної влади. Ігнорування участі в офіційних громадських слуханнях, „круглих столах” та інших заходах навіть при наявності надісланих запрошень – цілковита норма для “батьків міста” та їх підлеглих. Звичайно, що “для форми” інколи треба провести щось подібне до громадських слухань. Біда лише в тому, що відбуваються вони майже келейно, без запрошення реального громадського активу. Принаймні якщо подібні заходи проводяться обласною громадською радою, то на них запрошуються 130 організацій, які, зазначимо, переважно працюють в обласному центрі. А хто може відповісти, коли в останній раз збиралася громадська рада м. Суми і хто взагалі входить до її складу? Зараз офіційний сайт Сумської міськради повідомляє, що "спільними зусиллями науковців, громадськості, журналістів, міської влади в Сумах буде розроблена Концепція розвитку обласного центру на 2010-2015 роки” одним із ініціаторів проекту виступає міська влада в особі міського голови. Невже пан Мінаєв, вважає, що чотири маловідомі громадські організації мають моральне право творити “експерті” комісії, а, тим більше, визначати перспективи розвитку цілого міста?
Не варто мабуть говорити про “дрібні” дорадчі утворення на кшталт ради козацьких організацій при міському голові... І це – попри укази Президента, розпорядження голови облдержадміністрації та, як не дивно, міського голови! Ветерани громадського руху добре пам’ятають ці ради, а також той факт, що навіть поточні питання можна було вирішити візитом якщо не до самого мера, то до його заступників, наприклад, Закревського чи Ковтун.
Про які перспективи може йти мова, коли відсутня елементарна орієнтація у датах? В анонсах цьогорічних святкових урочистостей 1-4 вересня, у тому числі й виступах міських урядовців, звучали слова, що у ці дні місту виповнюється 355 років... Якщо чиновники не цікавляться книжками – це півбіди, але якщо не цікавляться думкою фахівців – це вже проблема. Адже у червні місяці Сумська обласна організація Національної спілки краєзнавців проводила круглий стіл з приводу визнання Днем міста дату підписання офіційного урядового дозволу на осадження переселенців Г.Кондратьєва у 1655 р. Реакції з боку міської влади, звісно, ніякої...
Зрештою, повертаючись до 2 вересня, як Дня визволення м. Суми, варто зазначити наступне. За ініціативою редакційно-видавничої групи головного управління зв’язків з громадськістю облдержадміністрації на даний час відбувається уточнення списків мешканців Сумщини, що загинули під час війни з німецькими окупантами і занесених до “Книги Пам’яті” та “Книги Скорботи України”. Листом заступника голови ОДА М.Деркача органи місцевого самоврядування зобов’язувалися подати інформацію про необліковані поховання солдат, підпільників і мирних мешканців. Невдоволений голос чиновниці з мерії поінформував редакторів, що, мовляв, нічого не знаємо, а дані візьмемо в обласному краєзнавчому музеї. У даному випадку вислів відомого філософа «Я знаю, що нічого не знаю» сміливо можна доповнити: «і знати не хочу»! А звідки засекреченому (бо його майже ніхто не чув і не бачив) підрозділу міськради щось знати, якщо його співробітники не спілкуються з громадою, а «сужденья черпают из забытых газет». Той же В.Ленський у своїх книгах згадує про невідоме поховання радянських підпільників поблизу колишнього артучилища, а також стихійні поховання 1941-1943 рр. у центрі міста. А встановлення імен жертв німецького «шталагу» по вул. Троїцькій, напевно, потрібні лише пошуковикам «Гвардійця»… Йдучи до влади під патріотичними гаслами, більшість нинішньої міськради навіть не спромоглася дати дозвіл на встановлення пам’ятного знаку поблизу колишньої міської в’язниці на честь українського підпілля С.Сапуна, що загинуло від рук гестапо.
Реєстр неподобств можна продовжувати і далі. Зрештою, можна було б якось зрозуміти нинішніх “батьків міста” (скоріше – вітчимів), якби вони могли чимось похвалитися, наприклад, успіхами у розбудові комунального господарства. На жаль, не можуть. Недарма у багатьох складається враження, що міська рада живе якимось окремішним життям і вирішує питання, далекі від проблем громади...
З огляду на вище наведене, передвиборчі слогани мера Г.Мінаєва, розміщені на чисельних «сіті-лайтах», виглядають вкрай блюзнірськими – «Разом ми зробимо наше місто краще!». Зазвичай, місто можна зробити кращим, але, напевно, Геннадій Михайлович має іншу мету: «зробити» і місто і його мешканців. Що ж, не сумніваємось…

Голова Правління
Сумської обласної організації
Національної спілки краєзнавців України О.М.Корнієнко