Відразу зазначу, що під хамом за біблійною традицією будемо розуміти людину, яка насміхається над рідним батьком.

Настали в Україні чергові часи межичасся. Межичасся - це теж час, час української слабості, на жаль. І відразу ж з усіх щілин полізли на такий приємний регіональний запах гомо совєтікуси. Повилазили і знову завели свою улюблену пісню - «Як не повинно бути України». Для цього потрібно небагато, всього-навсього з максимальною швидкістю обгиджувати все, що хоч на краплиночку відрізняє Україну від Росії. Найбільше енергії виділяється сторожовими псами Росії - совками на обпльовування мови та української моделі історії. Вони знають куди бити. Справді, в сучасних умовах ототожнення з українською мовою й українською історією і робить нас українцями. Не сало з шароварами і не менталітет з вірою, а саме мова й історія. Та на щастя історичний процес рухається за принципом поступу, а зовсім не циклізму. Але, як вчили нас колись марксисти, автоматично, поза людською діяльністю поступ не зреалізовується. І тому для українців боротьба з цією совєтською гидотою продовжується.