Партола Віталій Іванович народився 25 червня 1968 року в м. Харкові, навчався у загальноосвітній школі № 14. Після здобуття середньої освіти Віталій закінчив технікум за напрямком «Технічне обслуговування і ремонт автомобілів». Залишившись у підлітковому віці без батька, юнак рано подорослішав і звик нести відповідальність за себе та близьких людей… Армійську службу проходив у Німеччині (колишня ГДР), у десантних військах. До Шостки Віталій Партола переїхав у 80-х роках і назавжди закохався у наше місто. Працював водієм у системі охорони здоров’я, а пізніше - на місцевому молкомбінаті. Захоплення автомобілями і високий професіоналізм дозволили йому відкрити власну справу та займатися підприємницькою діяльністю у даній сфері. Родичі та друзі згадують Віталія Івановича як людину широкою душі, надійну та відповідальну. Відремонтувати «за добре слово» автомобіль другу або пригостити сусідських дітлахів цукерками було для нього буденною справою. Таким же він залишився і на фронті, коли з осколковим пораненням руки виніс з полю бою сімох своїх побратимів… Але це було пізніше.

Початок повномасштабної російської агресії наш земляк сприйняв не тільки дуже болюче, але й рішуче. В перші дні записався в добровольці, а потім тричі ходив до військкомату – нагадував про себе, просився на фронт… Незважаючи на умовляння рідних, у цьому питанні він був непохитним. «Хто ж буде вас захищати?». 23 травня 2022 року Віталій був мобілізований до лав ЗСУ. В якості позивного обрав собі «Злий» - військове псевдо з армійських часів. За три роки служби побував на багатьох гарячих напрямках, від Бахмутського до Харківського. За сумлінне виконання службових обов’язків, особистий внесок у захист державних інтересів України чоловік був неодноразово відзначений грамотами та нагрудними знаками (відзнака Президента «За оборону України», медаль «За військову доблесть» та інші). Надважке фронтове життя позначалося на здоров’ї, але навіть після проходження реабілітації Захисник повертався у стрій. «Як там мої хлопці? Ніколи їх не залишу!», - говорив Віталій.

Він дуже любив життя. Мріяв повернутися додому, вирушити з коханою дружиною Людмилою за грибами, ловити рибу. Відпочити та насолоджуватися звичайними, буденним життям, яке на фронті здається далекою мрією. За день до смерті наш земляк наче передчував недобре. У останній розмові сказав дружині: «Мабуть, ми з тобою вже ніколи не побачимся». Наче прощався…

11 липня старший солдат, водій відділення протитанкових ракетних комплексів Партола Віталій Іванович помер при виконанні службового завдання – підвело серце. Душа воїна відлетіла у вирій на Харківщині – краю, де він з’явився на світ і змужнів. Активний, чесний, принциповий, щедрий, добрий – таким він запам’ятається всім, хто знав і любив… У Героя залишилась дружина, сестра та троє дітей, повідомили в мерії Шостки.

Низький уклін нашому захиснику!

Вічна подяка та вічна шана!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!