Самсонов Микола Юрійович народився 29 березня 1985 року в селі  Радивонівка Якимівського району Запорізької області. Виріс у невеликій родині, де було двоє дітей.

Хлопець закінчив  Радивонівську загальноосвітню школу, професійну освіту здобув за спеціальністю «Кухар». Після навчання проходив строкову військову службу.

У мирному житті чоловік працював на Новій пошті. Півтора року тому він зустрів кохання свого життя - Олену, з якою одружився. Микола Юрійович дуже тепло ставився до її сина, між ними були щирі та добрі стосунки.

У дорослому віці захоплювався риболовлею, любив проводити час на природі разом із сім’єю. Завжди із задоволенням ремонтував автомобілі і мав до цього справжній талант. За словами родичів, Микола був доброю, щирою, чесною та працьовитою людиною. На нього завжди можна було покластися. Намагаючись завжди допомогти іншим, він сам ніколи не скаржився на життя, як би не було важко. «Все добре», - буде він заспокоювати родину навіть перебуваючи на фронті… Жвавий, активний, товариський, з прекрасним почуттям гумору - саме таким запам’ятають Миколу Юрійовича його родичі та друзі. Він був «людиною з сонцем в крові», після спілкування з якою на душі ставало тепло та затишно.

23 березня 2021 року чоловік добровільно став на захист України, приступивши до військової служби за контрактом. У різні періоди війни захищав Батьківщину на Донецькому, Луганському та Харківському напрямках. Його фронтовий позивний був «Пепел». На захопленій окупантами території Мелітопольського району у Миколи залишилася мама, батько та сестра…  Це ще більше мотивувало чоловіка боротися за Перемогу та ненавидіти ворога, який позбавив його найдорожчого.

За відмінне виконання обов’язків, особисту відвагу та патріотизм був нагороджений: відзнакою Міністра оборони України «Хрест пошани», медаллю «За військову службу Україні», медаллю «Відзнака командира батальйону», почесним нагрудним знаком «Ветеран війни - учасник бойових дій». Користувався високим авторитетом серед побратимів і керівництва. Особливу повагу та вдячність заслужив його дар ремонтувати автомобілі - безцінна якість у фронтових умовах.

Всі роки служби Господь беріг чоловіка - побувавши на найгарячіших ділянках фронту, він не отримав жодного поранення. Останній раз бачився з родиною в листопаді минулого року, коли приїздив у коротку відпустку. Разом з дружиною вони мріяли про мир в Україні та повернення Миколи додому. Мріяли про маленьку донечку, яку він так хотів. Планували придбати квартиру, жити дружно та довго-довго, у турботі та злагоді… «Стомився я вже за ці п’ять років воювати… Не знаю, наскільки мене ще вистачить», - якось промовив захисник.

12 березня 2026 року його життя обірвалося через хворобу серця. Вранці він обмінювався з коханою Оленою смс-повідомленнями. Як завжди, ні на що не скаржився. «Все добре», - фраза, яка залишилася його улюбленою до останніх днів життя, повідомили в мерії Шостки.

Схиляємо голови у скорботі та невимовній вдячності перед нашим янголом-охоронцем, вірним сином України!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!