Дворніченко Сергій Андрійович народився 26 січня 1993 року в місті Сторожинець Чернівецької області у сім’ї військовослужбовців. Зростав разом із молодшою сестричкою Наталією. Його дитинство було сповнене любові та турботи рідних. Коли Сергійкові було сім років, батьки розійшлися, але попри це хлопчик ніколи не був обділений родинним теплом. Особливе місце у його житті посів вітчим Сергій, який вклав у хлопця всю свою любов, підтримку та турботу. Саме він став для Сергія прикладом справжнього чоловіка — сильного, чесного, відповідального та мужнього.

З дитячих років Сергій захоплювався риболовлею та автомобілями. Любив природу, тишу біля водойм, щиро радів простим моментам життя. Навчався у Середино-Будській загальноосвітній школі №1, де здобув повну середню освіту. Після закінчення школи вступив до Сумського аграрного університету.

Одразу після завершення навчання проходив строкову військову службу, а згодом підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Військова справа була для нього не просто професією — це був внутрішній поклик серця, відчуття обов’язку перед своєю державою та людьми. Після завершення контракту Сергій повернувся до цивільного життя.

Найбільшою гордістю і сенсом його життя став син Кирило. Сергій був люблячим, турботливим та уважним батьком. Він надзвичайно любив проводити час із сином: разом вони їздили на риболовлю, ділили щирі чоловічі розмови, створювали теплі спогади, які тепер назавжди залишаться у серці... Для Кирила тато був справжнім героєм, другом і найближчою людиною.

Сергія згадують як людину світлої душі та великого серця. Активний, життєрадісний, позитивний, працьовитий, товариський і цілеспрямований — саме таким його запам’ятали рідні, друзі та побратими. Він був мужнім і справедливим, завжди готовим прийти на допомогу першим. Щирий, добрий, усміхнений — Сергій умів об’єднувати людей навколо себе. Його любили за відкритість, чесність та вміння підтримати у найважчі хвилини. Він мав багато друзів і був справжньою душею компанії.

Сергій був справжнім патріотом України. У перші дні повномасштабного вторгнення чоловік добровільно став на захист рідної землі. Пізніше через проблеми зі здоров’ям у 2023 році був змушений залишити службу. Але навіть повернувшись до цивільного життя, він не міг знайти собі місця, адже його серце залишалося там — поруч із побратимами та Україною, яка боролася за свободу.

У серпні 2025 року Сергій знову добровільно повернувся до війська - не зміг залишитися осторонь у той час, коли країна потребувала своїх захисників. Служив на посаді командира 3 екіпажу безпілотних авіаційних комплексів у званні штаб-сержанта. Побратими знали його за позивним «Прапор». Він виконував бойові завдання на Харківщині та Донеччині, брав участь у звільненні міста Ізюм від російських окупантів.

Сергій мріяв про мирну, вільну та незалежну Україну. Мріяв, щоб його син Кирило та похресниця зростали під чистим і мирним небом, без страху, вибухів і війни. Він хотів бачити майбутнє своєї країни щасливим, сильним і незалежним.

На жаль, війна безжально забирає найкращих… 19 травня 2026 року Сергій Дворніченко помер у військово-медичному центрі міста Харків внаслідок поранення.

Його смерть стала страшною трагедією для рідних, близьких, друзів та побратимів. Для родини життя розділилося на «до» і «після». І те «після» вже ніколи не буде таким, як раніше…

Сергій був люблячим сином, турботливим батьком, найкращим братом, хрещеним та вірним другом. Він залишив по собі світлу пам’ять, щиру любов людей та вдячність за свою мужність і самопожертву.

Світлий спомин про Сергія Андрійовича назавжди житиме у серцях тих, хто його любив і знав, повідомили в мерії Шостки.

Вічна пам’ять і слава Герою України!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!