Петро народився та виріс у селі Полошки. Тут минули його дитинство та юність, тут він навчався й закінчив Полошківський НВК. Після школи юнак пройшов строкову службу в лавах Збройних Сил України.

Повернувшись до цивільного життя, він шукав можливостей влаштувати власне майбутнє та подбати про добробут своєї сім'ї. Працелюбний і турботливий, він їздив на заробітки до столиці, старанно працював, аби забезпечити найрідніших усім необхідним і створити для них надійну опору.

У 2014 році, коли розпочалася антитерористична операція на сході України, Петро свідомо встав на захист рідної землі. Тоді, на початку війни, коли багатьом цивільним доводилося опановувати військову справу безпосередньо в бою, його вирізняли висока громадянська свідомість і відчуття обов'язку.

Він гідно пройшов випробування на Луганському та Донецькому напрямках, зазнав декількох поранень і за станом здоров'я був списаний з армійської служби.

Проте, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, наш земляк не зміг залишитися осторонь. Він особисто прийшов до військкомату, прагнучи знову взяти до рук зброю. Його наполегливість взяла верх, і 3 січня 2023 року він був мобілізований до лав Збройних Сил України.

У Полошках Петра Григоровича знали й поважали за його неймовірну доброту, чуйність і безвідмовність. Він завжди простягав руку допомоги тим, хто цього потребував.

А для побратимів на службі він став справжньою душею компанії - навіть у найскладніші та найтяжчі моменти бойових буднів вмів підтримати дух товаришів, розрядити обстановку влучним жартом і щирою усмішкою.

Понад усе він прагнув вберегти рідних від зайвих тривог. Кожного разу, отримуючи поранення й потрапляючи до госпіталів, Петро приховував це від родини, аби вони не хвилювалися. І щоразу, ледь підлікувавшись, рвався у бій, до своїх товаришів.

За мирного життя він дуже любив футбол, залюбки рибалив, а ще зворушливо ставився до тварин. Улюблені собаки були його постійними супутниками. Коли родина дізналася, що воїн зник безвісти, його чотирилапі друзі наче відчули непоправне лихо й одразу тяжко похворіли...

Петро був незламним у своїй вірі в Перемогу. Коли рідні вмовляли його берегтися й благали повернутися живим, він впевнено заспокоював, що ніколи не зламається і вистоїть.

Остання розмова захисника відбулася з донькою. 4 жовтня 2023 року він написав, що йде на штурм, і обіцяв одразу дати про себе знати, як тільки повернеться. Втім, тому не судилося статися.

Понад два тижні родина жила крихкою надією, аж поки 18 жовтня командування сповістило про жахливе - 13 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вербове на Запорізькому напрямку Петро Семерня загинув.

Тривалий час родина та вся громада чекали на повернення воїна додому, жили вірою в диво, і лише після всіх необхідних процедур та в рамках заходів із повернення загиблих захисників, його тіло нарешті повертається на рідну глухівську землю для вічного спочинку.

У полеглого Героя залишилися дружина, дві доньки та дві сестри - найрідніші люди, для яких він був надійною опорою та любов'ю всього життя.

Глухівська міська рада, її виконавчий комітет та вся громада висловлюють щирі й глибокі співчуття родині, рідним і близьким Петра Григоровича Семерні, повідомили в мерії Глухова.

Вічна шана герою.

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!