Коректні звертання та вживання термінів
Інклюзивна культура у закладі проявляється і у вербалізації. Варто завжди пам’ятати, що ми насамперед говоримо про людину, а не про її риси. Тому коректні звертання і вживання термінів будуть говорити про культуру закладу ще до того, як дитина зіткнеться із її фізичним середовищем.
до якоїсь однієї характеристики. Але насправді ж це не так. Коли ми говоримо про інклюзивне навчання, то правильно говорити саме «діти з особливими освітніми потребами». І це єдиний випадок, коли коректно говорити «особливий».
МОЖЕМО говорити так:
звертання за іменем;
людина/хлопець/дівчина, який/яка пересувається за допомогою крісла колісного або який/яка пересувається за допомогою білої тростини;
людина, яка не бачить;
людина, яка не чує;
дівчина/хлопець, яка/який спілкується жестовою мовою;
підліток з комплексними порушеннями розвитку (використовуємо лише у випадках, коли у розмові потрібно звернути на це увагу).
НЕ МОЖНА говорити:
люди дощу;
сонячні діти;
«інклюзивні» діти
Варто утримуватись від узагальнень, що базуються на стереотипах («усі люди з інвалідністю», «цигани» тощо).
Треба пам’ятати, що дитина з особливими освітніми потребами — це людина до 18 років, що потребує додаткової підтримки в освітньому процесі.
Це можуть бути:
діти з інвалідністю;
діти з родин, що опинились у складних життєвих обставинах;
безпритульні діти;
діти, які живуть із ВІЛ/СНІД;
діти-сироти;
діти, позбавлені батьківського піклування та інші.
Дитину, яка на деякий час випала з освітнього процесу через хворобу чи інші причини, також можемо назвати дитиною з особливими освітніми потребами, бо вона може потребувати додаткового часу, аби наздогнати однолітків.
Аби допомогти керівникам шкіл у творенні якісного інклюзивного освітнього середовища для дітей з особливими освітніми потребами, Державна служба якості освіти у співпраці з проєктом «Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe) розробили посібник «Впроваджуємо інклюзію у закладі освіти».
https://tinyurl.com/ymwvwlnq