За словами жінки, про те, що чоловік у полоні, найперше вона дізналася від знайомих, бо вже на той час містом ширилися чутки про взятих на “Бачівську” у полон прикордонників. Зв`язатися з Дмитром у неї не було можливості, але Ірина дізналася про створення чату, де згуртувались сім`ї глухівських захисників і звідти дізнавалася інформацію, пише Глухів.інфо.

Весь цей час вона жила лише надіями, що ось-ось він нагадає про себе. І 3-го березня Дмитро подзвонив Ірині з українського номеру:

“Розмова зайняла приблизно півтори хвилини. Він був на гучному зв`язку, тобто без шансів на теми особистого характеру. У нього все стисло, коротко, без зайвих сантиментів, а у мене підкошені ноги, тремтячі руки, сльози і плутані думки. Сказав, що на території Росії, щоб не хвилювалася…”, – розповідає жінка.

Про життя у виснажливому очікуванні на добрі новини Ірина говорить так:

“Виходить повідомлення, що відбувся черговий обмін – відразу все всередині перевертається, відразу намагаєшся скрізь знайти прізвище, дані чоловіка  раптом він в цьому списку на обмін. І коли надії не виправдовуються, знову повертаєшься в безрадісну буденність. Змушую себе зібратися, бо опускати руки не можна ні в якому разі. Тримаюся завдяки своїм рідним, також безмежно вдячна родині Клещенко – це ті люди, які зі мною протягом усього часу, кожного дня вони цікавляться про Діму, чи з`явилася бодай якась звістка про нього.

Тато у чоловіка помер давно, мама – в минулому році від ковіду, але навіть якщоб вона була жива, то навіть не уявляю, як вона переживала б цю трагедію… У нього мав бути вихідний, але його просили підмінити, і він вийшов у зміну замість когось із товаришів по службі.”

Всі анкети, заявки, всю інформацію, яка необхідна для повернення військовополоненого, Ірина зібрала і подала. Крім того, жінка приймала участь в акції на підтримку полонених: “Можливо, в когось є зв’язки для скорішого повернення, або хтось просто помолиться за його здоров’я, чи допоможе розповсюдити про Діму інформацію. Я чекаю на нього, він добра та світла людина!”

Жінка переживає за його здоровʼя, адже він має хронічні хвороби, а умови утримання у колоніях жахають. Останньою звісткою був лист від Дмитра, який він написав ще на початку червня, але Ірина отримала його 29 серпня. В ньому чоловік написав, що сумує, любить і сподівається на скоріше повернення.

Нині вона не знає де саме утримується її чоловік та в яких умовах. Свій день народження жінка зустріла в надії, що Дмитро опиниться в списках на обмін. Але цього не сталося.

“Я знаю, що думками він привітав мене і сказав, як сильно любить. Ще ніколи я не чекала зустрічі так сильно. Ще ніколи в мені не було стільки надії. Кожного дня упродовж цих місяців я молюсь, вірю і не припиняю боротьби за нього. Коли він повернеться, то побачить, що я ані на мить не забувала про нього!”

Ірина прагне, щоб суспільство пам`ятало про оборонців “Бачівська”, щоб усі 11 прикордонників як найшвидше повернулися додому.