

Родина, взаємодопомога, робота та віра в майбутнє допомагають українцям переживати тривалу війну. Водночас здатність продовжувати працювати й виконувати щоденні обов’язки не означає, що людина психологічно відновлюється. Багато хто живе в стані постійної втоми, тривоги та невизначеності. Як знаходити внутрішню опору в таких умовах і чому українську стійкість пропонують осмислювати через поняття софійності?
Ці питання порушили під час дня спільнодії в Сумах в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?». У рамках зустрічі представили результати дослідження «Український досвід пошуку опор і сили в умовах тривалої невизначеності», «Глобальний словник стійкості» та Маніфест софійності.
Дослідження проведено Координаційним центром з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» спільно з платформою поведінкового моніторингу психічного стану ANIMA.
Воно охопило 99 глибинних інтерв’ю з жителями 14 областей України та Києва. Серед опитаних були люди, які втратили близьких через війну, члени родин військовослужбовців, військові та внутрішньо переміщені особи, волонтери тощо.

Презентувала результати дослідження регіональна координаторка програми «Ти як?» Жанна Сидоренко.
Дослідники аналізували не просто рівень стресу, а те, що допомагає людям триматися, які джерела підтримки вони знаходять і що призводить до виснаження. Це якісне дослідження, тому його результати відображають досвід опитаних людей, а не статистичну картину всього населення України.
Одним із головних джерел сили для опитаних стала надія на майбутнє. Йдеться не лише про очікування перемоги, а й про віру в те, що життя триватиме, що можна буде будувати плани, бути поруч із близькими та мати майбутнє після війни.
Важливу роль відіграє родина. Для багатьох саме близькі дають відчуття сенсу, підтримують у складні моменти та допомагають не втрачати зв’язок із повсякденним життям. Але тут є й інший бік: рідні є джерелом постійного хвилювання, особливо якщо хтось із них служить у війську, перебуває на фронті або живе на небезпечній території.
Ще одна важлива опора – спільнота та взаємодопомога. Спільні справи, волонтерство, підтримка сусідів і знайомих дають відчуття, що людина не сама зі своїми проблемами. Водночас тривала війна виснажує і тих, хто допомагає. У деяких опитаних на тлі постійних колективних зусиль з’являлися розчарування, відчуття віддалення від інших та втома від необхідності постійно бути залученими.
Окреме місце в дослідженні посідає робота. Для багатьох вона стала не лише способом заробітку, а й можливістю зберегти звичний ритм життя, структурувати день, відволіктися від тривожних думок і відчувати власну корисність. Виконання професійних обов’язків допомагає повернути відчуття контролю над хоча б частиною життя, коли багато інших обставин від людини не залежать.
Проте саме тут виявляється одна з головних проблем, на яку звертають увагу дослідники.
Більшість учасників дослідження розповідали про фізичне та емоційне виснаження. Серед основних причин – страх за близьких, обстріли, повітряні тривоги, недосипання та сама тривалість війни.
Люди продовжують працювати, піклуватися про дітей, допомагати іншим і виконувати звичні справи, навіть коли вже не мають достатньо сил. Зовні це може виглядати як стійкість, але внутрішній стан часто свідчить про інше.
Дослідники звертають увагу на ситуацію, коли людина залишається активною, проте не має ознак відновлення. Вона може не відчувати спокою, радості, не мати сил планувати майбутнє та повноцінно відпочивати. Тобто продовжує функціонувати, але фактично живе на межі власних ресурсів.
Це важливе розмежування для розуміння ментального здоров’я під час війни. Стійкість не можна вимірювати лише тим, чи здатна людина встати вранці, піти на роботу та виконати свої обов’язки. Не менш важливо, чи може вона відновити сили, чи має підтримку та чи знаходить час для власних потреб.
Тому визнання втоми, можливість говорити про переживання, звернення по допомогу та відпочинок не є проявами слабкості. Навпаки, це необхідні умови для того, щоб людина могла продовжувати жити й діяти.
Дослідження звертає увагу й на те, як українці говорять про власну стійкість. Коли йдеться про суспільство, люди часто використовують слова «ми сильні», «ми вистоїмо», «ми незламні». Такі висловлювання відображають відчуття спільності та приналежності до народу, який проходить через спільні випробування.
Але говорити про власну силу виявляється складніше. Коли люди описують особистий досвід, частіше звучать слова про втому, страх, невизначеність і вразливість.
Це не суперечність. Людина може відчувати єдність з іншими та вірити в силу суспільства, але водночас переживати власне безсилля перед конкретними обставинами. Колективна незламність не скасовує індивідуального болю.
Саме тому важливо не перетворювати стійкість на вимогу завжди бути сильним. За словами про незламність не повинна губитися потреба людини в підтримці.
Пошук відповіді на питання, що допомагає українцям вистояти, пов’язаний і з поняттям софійності. Його представили як одну з основ української стійкості – здатність не лише переживати складні обставини, а й осмислювати їх, зберігати людяність та знаходити сенс для подальшого життя.
Слово «софійність» походить від грецького «софія», тобто мудрість. У цьому контексті йдеться не просто про накопичення знань або вміння ухвалювати рішення. Це мудрість жити, бачити цілісну картину світу, поєднувати розум і серце, власні інтереси з відповідальністю перед іншими.
Це поняття не нове, софійність згадувалася в книзі українського філософа Сергія Кримського «Під сигнатурою Софії» у 2008 році.
У Маніфесті софійності, представлений цьогоріч на Саміті перших леді та джентльменів у Києві, цю ідею розкривають через три основні складові: волю до життя, силу до боротьби та мудрість до навчання. І ці якості українці несли крізь століття.
Воля до життя – це здатність не відмовлятися від майбутнього, знаходити радість у повсякденних речах і продовжувати жити навіть тоді, коли обставини далекі від бажаних.
Сила до боротьби проявляється у відстоюванні свободи, взаємній підтримці, здатності об’єднуватися та діяти заради спільного майбутнього.
Мудрість до навчання – це вміння осмислювати пережите, робити висновки, змінювати підходи та знаходити рішення в нових умовах.
Софійність не зводиться до гасла про незламність. Вона передбачає, що людина може визнавати власну вразливість, але водночас не втрачати цінностей, які допомагають їй рухатися далі. Це здатність не просто витримати випробування, а й зрозуміти, заради чого жити, що варто зберегти та які дії можуть змінити ситуацію.
Маніфест софійності, Андрій Зелінський
Українську софійність включили до «Глобального словника стійкості» – міжнародного проєкту, у якому зібрали поняття та практики різних країн, пов’язані з подоланням криз.
У виданні представлено досвід 38 країн.
Автори проєкту розглядають стійкість не як рису, притаманну певному народові від природи, а як здатність, що формується через досвід і щоденні практики. У словнику її описують на чотирьох рівнях: особистому, громадському, інституційному та культурному.
У такому контексті софійність – це не лише здатність витримувати складні обставини. Вона також передбачає вміння діяти, об’єднуватися з іншими, знаходити рішення та вчитися на власному досвіді.

У рамках дня спільнодії в Сумах говорили про те, як знаходити ресурси для руху вперед. Питання про джерела стійкості не має універсальної відповіді. Для когось це родина, для когось – віра, робота, спілкування з друзями, допомога іншим або можливість побути наодинці. Важливо розуміти, що саме дає сили конкретній людині, а що, навпаки, забирає їх.
Обмін досвідом між учасниками, результати дослідження та концепція софійності підводять до спільного висновку: українцям важливо не лише навчитися витримувати війну, а й мати можливість відновлюватися. Родина, спільнота, робота та віра в майбутнє можуть стати опорами, але вони не скасовують потреби в турботі про власне ментальне здоров’я.
Справжня стійкість – це не обов’язок ніколи не втомлюватися. Це здатність визнавати свої межі, приймати підтримку, зберігати зв’язок з іншими та знаходити сили жити далі.
Софійність – мудрість не просто вистояти, а залишитися людьми й продовжувати творити майбутнє.
Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!
В умовах постійного стресу та викликів війни психологічна підтримка перестає бути розкішшю, стаючи базовою потребою. Саме тому на Сумщині активно...

