Сумщина отримала важливе культурне визнання: історії про конотопську відьму офіційно стали частиною національного надбання! Елемент «Культура побутування бувальщин про конотопську відьму» внесено до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. Відповідний наказ Міністерство культури України видало 12 листопада 2025 року.

Ця подія — знакова не лише для Конотопа, а й для всієї Сумщини, адже вона підкреслює величезну цінність місцевої усної традиції та унікальних оповідей, які формують самобутню локальну ідентичність. Легендарний образ конотопської відьми, популяризований повістю Григорія Квітки-Основ'яненка, є одним із найвпізнаваніших символів української міфології та літератури. Ці бувальщини, якими десятиліттями ділилися мешканці Конотопщини, є живим свідченням народної творчості.

Понад рік кропіткої роботи

Підготовка номінаційного досьє, що забезпечило державне визнання, тривала понад рік і стала результатом масштабної співпраці.

За інформацією управління культури та охорони культурної спадщини Конотопської міської ради, до процесу активно долучилися дослідники, краєзнавці, освітяни та мистецькі колективи Конотопа. Консультативний і науковий супровід цієї копіткої роботи забезпечувала творча команда Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтв.

У ході роботи було зібрано величезний обсяг матеріалів: цінні фольклористичні записи, свідчення з краєзнавчої сфери, а також проведено інтерв’ю з носіями традиції. Дослідники опитували мешканців Конотопської громади про роль цих бувальщин у формуванні їхнього світогляду та локальної ідентичності, а також проаналізували, як цей елемент проявляється в сучасній культурі Сумщини.

Подяка тим, хто зберіг магію

Особливу вдячність висловили саме носіям традиції — людям, які зберігали ці оповіді та передавали їх із покоління в покоління. Завдяки їхній пам'яті, голосам і досвіду, історії про конотопську відьму не загубилися серед історичних змін, а продовжують жити, залишаючись динамічною частиною культурного ландшафту.

Збереження такого елементу – це не про музейний пил. Це про майбутнє, про місцеву впертість і культурну стійкість. Бо громада, яка пам’ятає свої історії, уміє не лише берегти минуле, а й сміливо творити нове.

Можна скільки завгодно сперечатися, чи літала колись конотопська відьма на мітлі над болотами, але точно відомо одне: тепер вона офіційно стала частиною української культурної карти. І навряд чи збирається сходити з неї найближчим часом.

300-річна бувальщина

Історії про конотопську відьму мають під собою більші корені, ніж просто перекази при свічці. Ще з XVIII століття на Конотопщині побутували оповіді про «жіноцтво з силою», яке могло насилати мор, сушити коней, «ставити чоловіка на місце» чи жартома «заплутувати дорогу» тим, хто поводився не надто мудро. Найвідоміше літературне переосмислення з’явилося у Григорія Квітки-Основ’яненка в повісті «Конотопська відьма». Письменник, як і більшість наших предків, не сприймав відьом буквально. Через цю постать він висміював дурість, забобони і свавілля влади.

Попри літературні жарти, місцеві завжди ставилися до відьми як до символу характеру: мудрої, небезпечної, але справедливої. Вона вміла дати відсіч тим, хто зловживав владою, і «провчити» того, хто забував про совість. Для селян це була не тільки страшилка, а й спосіб пояснити, чому світ інколи ставить людей на місце краще за будь-який суд.

З роками ці історії не зникли – навпаки, розрослися. Люди й досі переказують, як «та стара з Лисої гори» могла передбачити погоду точніше за синоптиків, або як «молодиця з Рубанки» знала, хто що замислив, ще до того, як той ворухнеться. Це не просто казки. Це про характер краю, про гумор, про вміння триматися й виживати, навіть коли довкола шторм.

Сучасна відьма

Минулого року вийшов і повнометражний хоррор-фільм, у якому образ конотопської відьми поєднали з реаліями російсько-української війни. Стрічка обійшла фестивалі й одразу зачепила глядачів, бо не просто лякала темрявою, а працювала з нашим сьогоднішнім досвідом: окупацією, страхом, невідомістю, відчуттям, що зло може стояти під дверима в будь-який момент.

Режисери використали фольклор як метафору. Відьма у фільмі не лише надприродна сила, а символ жіночої стійкості, гніву й пам’яті, які не дають злу спокійно панувати. За сюжетом вона не лякає своїх, а радше карає тих, хто приходить на цю землю зі зброєю. Такий підхід оживив стару легенду по-новому і вклав її прямо в нерв сьогоднішньої реальності.

Після прем’єри до традиційних бувальщин повернулися навіть ті, хто раніше чув про відьму лише зі шкільних переказів. Люди почали знову обговорювати давні історії, порівнювати їх із подіями війни й навіть бачити у фольклорному образі щось на кшталт захисниці краю.