Лідія Григорівна Макаренко (у дівоцтві Зінченко) народилася 13 квітня 1926 року в місті Білопілля на Сумщині. Її дитинство та юність минули в атмосфері творчої праці, адже батьки були знаними кравцями: батько шив чоловічий одяг, мати — жіночий. Саме в родині вона навчилася цінувати працю та красу ручної роботи. Змалечку знала, що таке важка праця — допомагала в полі, поєднуючи це з навчанням.

На долю Лідії Григорівни випали тяжкі випробування XX століття — Голодомор та Друга світова війна. У роки нацистської окупації, аби уникнути примусового вивезення до Німеччини, вона натирала ноги часником, викликаючи рани, що відлякували окупантів. Це врятувало її від чужини.

Після здобуття освіти бухгалтера у Білопільській десятирічці все своє трудове життя присвятила роботі в Будинку побуту, де пропрацювала до виходу на пенсію у 1979 році.

У 1952 році вийшла заміж, разом із чоловіком створили міцну родину, збудували дім, виховали двох доньок, вели господарство. Після смерті чоловіка залишилася опорою великої родини: має чотирьох онуків, чотирьох правнуків та праправнучку.

Особливе місце в її житті займає вишивка. Вона майстерно володіла різними техніками — від рішельє до вишивки хрестиком, гладдю та бісером. Її роботи — рушники, картини, ікони — стали родинними реліквіями.

У травні 2022 року через постійну небезпеку в прикордонному селі Гирине була змушена евакуюватися до Кролевця, ставши внутрішньо переміщеною особою. Найбільшим болем стала втрата доступу до рідного дому та вишитих робіт.

Попри всі труднощі, Лідія Григорівна залишається прикладом сили, мудрості та любові до життя, передаючи своїм нащадкам головні цінності — працьовитість, чесність, витримку та єдність родини, повідомили в мерії Кролевця, куди переїхала ювілярка.