До цього часу критерії, коли людину варто госпіталізувати, а коли можна лікувати вдома, були розкидані по десятках протоколів і внутрішніх інструкцій лікарень. На практиці це означало: в одному закладі тебе покладуть, у сусідньому - відправлять додому з тим самим діагнозом.

МОЗ звело всі ці критерії в один документ - наказ №1044 від 30 липня, перший в Україні єдиний Стандарт госпіталізації дорослих пацієнтів. Він обов’язковий для всіх – і для державних лікарень, і для приватних клінік.

Правила були, але у кожного свої

Проблема була не у відсутності критеріїв - вони існували, просто в кожного закладу свої. Через це траплялося двояко: одним пацієнтам, які реально потребували стаціонару, відмовляли, а інші тижнями займали ліжка, хоча цілком могли б лікуватися вдома під наглядом сімейного лікаря. Перше небезпечне для людини, друге забирає ресурс у тих, кому лікарня потрібна більше.

В основі нового Стандарту - напрацювання міжнародних медичних товариств: європейських кардіологів, Surviving Sepsis Campaign, KDIGO, ILAE. Плюс методика Appropriateness Evaluation Protocol, яку в різних країнах застосовують уже десятиліттями.

Рішення все одно за лікарем

Критерії для госпіталізації — не автоматичний алгоритм. Формальна відповідність чи невідповідність окремому пункту сама по собі нічого не вирішує. Лікар, як і раніше, дивиться на загальну картину: як розвивається хвороба, що показали обстеження, які супутні хвороби є в людини, наскільки безпечно лікувати її вдома і що взагалі може конкретний заклад. І вже на основі всього цього ухвалює рішення.

Серед підстав для направлення в стаціонар — потреба у цілодобовому нагляді, безперервний моніторинг життєвих показників, ризиковані втручання, лікування, яке вдома провести неможливо, або просто відсутність безпечної альтернативи поза лікарнею. Окремо прописані критерії для кардіологічних, неврологічних, інфекційних, хірургічних, гастроентерологічних, урологічних, акушерських і педіатричних випадків.

Коли з першого погляду незрозуміло, потрібна госпіталізація чи ні, є до 24 годин спостереження: лікарі встигають дообстежити пацієнта, подивитися на динаміку і вже потім вирішити - в стаціонар, у профільне відділення чи додому.

Лікар може відступити від формальних критеріїв, якщо для цього є клінічні підстави або серйозні соціальні обставини. Але не мовчки — рішення, його підстави, очікувану користь і ризики він фіксує в Реєстрі медичних записів, разом з тим, коли стан пацієнта треба буде оцінити знову.

Не лише хвороба, а й соціальна складова

Найпомітніша частина документа — та, що вперше офіційно визнає: іноді людину варто госпіталізувати не тому, що хвороба важка, а тому, що вдома лікуватися просто небезпечно чи неможливо. Окремого переліку таких підстав раніше не існувало.

Йдеться про ситуації, коли вдома немає безпечного житла, тепла, води, електрики чи зв’язку; коли є ризик насильства; коли людина не здатна сама себе обслуговувати, а доглянути її нема кому; коли вдома неможливо безпечно контролювати введення інсуліну, кисню, антикоагулянтів; коли бракує обладнання чи медичних послуг за місцем проживання; коли людина фізично не може дістатися на повторний огляд через відсутність транспорту чи зв’язку.

Також підставою для госпіталізації може бути відсутність своєчасного доступу до первинної медичної чи соціальної допомоги.

У таких випадках можлива тимчасова госпіталізація з підключенням соціальних служб, а далі — повторна оцінка ситуації. По суті, це запобіжник для людей у складних життєвих обставинах, щоб їх не відправляли «лікуватися вдома», де такого лікування насправді не існує.

Виписали - не значить закінчили курс лікування

Головний орієнтир для виписки простий: людині більше не потрібен цілодобовий нагляд лікаря, і далі вона може лікуватися вдома безпечно. Лікарі щодня переглядають, чи є сенс тримати пацієнта в стаціонарі й далі. Але це не про виписку раніше часу. Якщо стан усе ще вимагає постійного нагляду чи лікування, яке вдома неможливе, людина залишається в лікарні стільки, скільки потрібно.

Після виписки допомога просто змінює форму. Головним контактом стає сімейний лікар — стежить за станом, супроводжує лікування, призначає обстеження і за потреби направляє далі: до вузького спеціаліста, на повторний огляд або назад у стаціонар.

Діти - окрема історія

З дітьми лікар так само вирішує індивідуально, зважаючи на вік, стан, усі обставини. Але тут є нюанс, якого немає у дорослих: часто результат лікування дитини залежить від того, чи здатна родина забезпечити їй нормальний догляд удома. Якщо організувати такий догляд не вийде або батьки самі не впевнені, що встигнуть помітити тривожні симптоми, цього вже достатньо, щоб покласти дитину в лікарню.

Як зазначають в МОЗУ, зазначені зміни впроваджені не для того, щоб обмежити допомогу, а щоб ресурси лікарень, обладнання та час медиків, використовувалися саме для тих, хто перебуває у гострому чи тяжкому стані. При цьому нові правила не впливають на вартість послуг чи кількість ліжок у лікарнях.

Наразі ж незрозуміло що чекати пересічним українцям від такої уніфікації, з оглядом на європейські стандарти. Адже досвід показує, що не всім до вподоби європейські практики лікування – чисельні пости в соцмережах є тому підтвердженням.

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!