Попрощатися з Героєм прийшли представники влади, рідні, друзі та небайдужі жителі громади.

В пам`яті всіх, хто знав Віталія, він залишиться винятково доброю, світлою та виваженою людиною. Він завжди залишався надійною опорою для оточуючих, відзначався щирістю, безвідмовністю та глибокою любов'ю до своєї родини і рідного краю.

Віталій народився й виріс у Глухові, у цивільному житті працював водієм. У червні 2024 року за мобілізацією став до лав Державної прикордонної служби України та боронив рубежі Сумщини.

На жаль, 17 липня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу села Суходіл захисник загинув, потрапивши на ворожу міну.

У загиблого Героя залишилися батько, мати, сестра, дружина та маленький син.

Глухівська громада висловлює щирі співчуття родині, близьким і бойовому братерству Віталія Володського. Пам’ять про мужнього, доброго та відданого сина України житиме вічно.

Народився та виріс Віталій у Глухові. Тут минуло його дитинство, тут він закінчив загальноосвітню школу №4, а згодом здобув фах водія у Глухівському професійно-педагогічному коледжі імені О. Довженка.

Пройшовши строкову службу в армії, у 2005 році чоловік уперше підписав контракт із Державною прикордонною службою України. У 2008-му він повернувся до цивільної роботи. Переважна більшість містян хоч раз у житті їздила з Віталієм: хтось пам'ятає його за кермом міської маршрутки, хтось - на міжміських рейсах чи на підприємстві «Велетень». У його руках будь-яке кермо здавалося надійним, а пасажири завжди відчували його впевненість та спокій.

Отримавши повістку безпосередньо під час робочої зміни, чоловік не вагався й не шукав способів оминути це випробування. Швидко пройшов медичну комісію та вже в червні 2024 року знову уклав контракт із ДПСУ. Згодом здобув звання сержанта та статус учасника бойових дій.

Серед побратимів користувався повагою. У пам`яті багатьох товаришів він залишиться як спокійний, надійний, безконфліктний боєць, який зовсім не вмів злитися, проте завжди чув і підтримував інших.

Сержант Володський мужньо виконував завдання на найгарячіших ділянках Сумщини – зокрема, біля Хотіні у період запеклих боїв, а також боронив кордони рідного Глухівщини. Навіть серед воєнного пекла захисник зберіг людське милосердя: із передових позицій вивозив покинутих тварин, даруючи їм шанс на життя.

Особливою та глибокою була історія кохання Віталія із дружиною Наталією. Вони покохали одне одного ще в юності, але тоді їхні шляхи розійшлися. Лише через 16 років життя знову звело їх разом - цього разу назавжди. Головним же натхненням та гордістю для батька став маленький син Захар.

Прикордонник беріг рідних від тривожних новин і за першої нагоди намагався зателефонувати додому. Напередодні фатальної дати вони довго спілкувалися з коханою. Через два дні у бійця мала розпочатися довгоочікувана відпустка, яка збігалася з днем народження дружини. Подружжя обговорювало спільний відпочинок. Віталій тоді сказав, що більше за все у світі він мріє приїхати, обійняти кохану та сина і більше ніколи їх не відпускати...

Проте цим світлим сподіванням не судилося здійснитися.

17 липня 2026 року, під час виходу з бойових позицій поблизу села Суходіл, сержант Володський потрапив на ворожу міну. Травми виявилися несумісними з життям.

18 липня - напередодні дня народження Наталії - родина отримала страшну звістку про загибель Віталія.

Поза службою захисник любив рибалити, захоплювався автосправою, щиро вірив у Перемогу України та цінував кожну мить поруч із близькими.

У загиблого Героя залишилися батько, мати, сестра, дружина та маленький син.

Глухівська міська рада, виконавчий комітет та вся громада висловлюють глибокі співчуття родині, близьким і бойовому братерству Віталія Володського, повідомили в мерії Глухова.

Спочивай з миром, Герою.

Світла пам'ять і вічна слава воїну-захиснику!