Дзвінок до шикарної міської резиденції Анатолія Олександровича™ Єпіфанова, колишнього мера-губернатора-потім ректора Банківської академії було нечутно скрізь масивні двері. Нарешті вони відчинилися і на порозі з’явилась миловидна жінка – пані Олена, власниця каналу АТБ й спа-центру Хелена Бюті, вона була молодша за свого чоловіка майже на сорок років. Олександр Миколайович™ Лисенко привітався й зайшов до передні, де несподівано зустрів хазяїна, Анатолія Олександровича™. Той був чомусь на чотирьох ногах на землі і видавав різні звуки – від тихих стогонів до несамовитого рикання та спочатку геть не впізнавав Олександра Миколайовича™. Нарешті впізнав, повільно підвівся на ноги, важко обперся на плече Лисенка та повів його на кухню. Там вже стояла звичайна пляшка сумської горілки та якась закуска.

"Пий" – це були перші слова Анатолія Олександровича™, вони були більше гиркітом і бурчанням, але, на диво, Олександр Миколайович™ розпізнавав їх майже безпомилково. Лисенко випив, закусив, мовчки чекав на продовження. Нарешті Анатолій Олександрович™ з гуркітом і присвістом прорикав: "Ти не підеш". Його обличчя було червоним, очі майже не відкривались, він ледве не падав, але, вочевидь, розум в нього працював нормально. Лисенко спробував розпочати щось сором’язливо белькотіти про зобов’язання перед партією й особисто перед Юлією Володимирівною™, нарешті – навіть перед сум’янами, але зупинився від важкого удару по столу: "Саня, ти не підеш". Довга страшна пауза. "Бо піду я". Олександр Миколайович™ вже чекав удару не по столу, а по власній пиці, коли Анатолій Олександрович після довгого мовчання знову озвався: "А єслі підеш – то від БЮТу буде не одна Таня, а ще й Токар.., Мотречка.., та я вобщє дєдушку Волкова попрошу – і він мене уважить, клянуся тобі здоров’ям, уважить – приїде, позасіває, покалядує – і ти, Саня, навіть не будеш другим".

Під "Танею" Єпіфанов мав на увазі Тетяну Петрівну™ Гончаренко, голову міськради від БЮТу; Токар – був колишній голова облради, впливовий бютівець і колись славетний бандит Володимир Миколайович Токар; Віра Володимирівна Мотречко - легковажна білявка, не обтяжена інтелектом, колишня бютівка, яка колись всупереч партії пішла на вибори і була за це виключена; нарешті, Волков Олександр Михайлович – то був злий геній спочатку усього парламенту, а потім – партійної організації Батьківщини.

Олександр Миколайович™ подумав про незламне здоров’я Анатолія Олександровича, яким він так легко клявся – адже пив він, мабуть, з самого свого народження, тобто сімдесят років, коли Єпіфанов нарешті не втримався на ногах, впав просто на підлогу і відразу голосно захропів.

Ця історія у фейсбуці: https://www.facebook.com/capetan.lineyka.group/posts/1010516338960942