Публікуємо відео про віднайдення могили видатного українця, яке здійснила п. Людмира Шикота – українська активістка з Вінніпегу, пише Сумський історичний портал.

Довідка

Маценко Павло Пилипович (24 грудня 1897, слобідка Кириківка нині: смт Кириківка, Охтирський район, Сумська область — 8 березня 1991, Вінніпег, Канада) — український музикознавець, диригент, педагог, публіцист, редактор, громадський діяч.

Походженням з козацького роду. Здобув освіту в рідному селі Кириківка; відтак вчився у Харкові та в Сумах. Воював та був поранений у Першій світовій війні. Закінчив старшинську військову школу в Києві; вступив до 2-го Слобідського полку армії УНР в 1917 році.

Будучи евакуйованим англійцями на острів Кіпр, він захворів на тиф та диригував протягом 1921 –1922 церковними і світськими хорами на тому ж острові. А невдовзі, вже в 1923–1924 роках в Болгарії у лісах і копальнях та на фабриці, — тут організував і диригував болгарським хором.

Переїхавши у 1924 до Праги та вступивши у Високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, закінчив музично-педагогічний факультет, продовжував студії в Празькій музичній консерваторії, та в 1927–1928 закінчив чеську школу високих педагогічних наук. У Празі диригував «Українським академічним хором», а протягом 1929–1931 — хором української католицької церкви у Відні. З 1932 року — доктор музично-педагогічних наук.

На запрошення Українського народного дому в 1937 році прибув до Вінніпегу, де до 1940 року працював учителем і диригентом. Протягом 1940-1945 років викладав на «Українських освітніх курсах» для молоді Канади й Америки, яких і був ініціатором. У 1941 році заснував хор Молоді Українського національного об'єднання (МУНО) і диригував ним по 1949 рік. Був секретарем Комітету українців Канади (КУК) з дня його заснування, згодом — головою його освітньої секції.

Включившись у культурно-суспільне життя української громади у м. Вінніпег, працював культурно-освітнім референтом УНО Канади, співзасновником і довголітнім секретарем вінніпезького Осередку української культури й освіти, співредактором газети «Новий Шлях» та дописувачем до українських часописів і журналів. Праця на освітній ниві не обмежувалася до Вінніпегу: був членом-кореспондентом УВАН у Канаді, ректором Інституту св. Івана у Едмонтоні, професором музики Колегії св. Володимира в Робліні (УГКЦ) і Колегії св. Андрея (УПЦК) при Манітобському університеті.

Автор наукових праць і досліджень, та публіцистичних статей.

Серед творів – «Пов­на служба Божа» (1948), «Колядки і щедрівки» (1952), «Прокимени недільні» (1970), «Українські канти» (1981). Автор нарисів про Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, М. Леонтовича, К. Стеценка, О. Кошиця, М. Гайворонського, Б. Кудрика та ін. Особистий архів Маценка зберігається в Осередку української культури й освіти у Він­ніпезі.