Якщо поглянути на досвід інших країн, які останнім часом були учасниками військових конфліктів, можна впевнитися – незалежно від рівня демократії в суспільстві, держава в умовах ведення війни завжди додатково обмежує право на доступ і поширення інформації.

Адже в сучасних умовах інформація використовується як зброя. Проводяться спеціальні інформаційні операції, які є невід’ємною складовою війни. Тому зараз просто неможливо вести воєнні дії без обмежень свободи слова і свободи поширення інформації.

Проте важливо визначити чіткі і зрозумілі правила гри. І саме в умовах повномасштабного вторгнення держави-агресора в Україну наші журналісти, як і все суспільство, намагаються знайти відповідь на запитання: де ж саме має проходити межа обмежень свободи слова? Адже українське законодавство не досить чітко встановлює грань, до якої держава може відходити від стандартів свободи слова в цій ситуації.

Конституція України зазначає, що право на свободу думки і слова та право на збирання, зберігання та поширення інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку.

Насамперед, такі обмеження стосуються інформації, яка містить державну таємницю. А це, у тому числі, відповідно до закону «Про державну таємницю», інформація про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань.

Відповідно, з моменту запровадження в Україні воєнного стану військове командування держави отримало право обмежувати свободу слова. Зокрема, контролювати ЗМІ та втручатися в роботу журналістів.

Схему «взаємодії» журналістів і військових було затверджено головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним ще у березні цього року. Зокрема, вона містить довгий перелік інформації , «розголошення якої може негативно вплинути на хід виконання завдань в умовах воєнного стану».

Журналістам заборонено збирати та поширювати інформацію, «яка має на меті пропаганду або виправдання широкомасштабної збройної агресії РФ», про військові операції, а також про «об’єкти, зображення та умовні позначки».

Як це часто буває, недостатня конкретність цих заборон призвела до зловживання ними. Аж до повних обмежень на відео- та фотозйомку і конфіскації камер. Причому не десь на передовій, а в глибокому тилу.

А оскільки під «високоточні» удари агресора часто потрапляють цивільні об’єкти, на адресу журналістів почали лунати звинувачення у тому, що їхні зйомки корегують вогонь росіян.

«Масово з усіх офіційних джерел почали йти нічим не підтверджені заяви про те, що робота журналістів – це погано. Насправді Україна виграє в інформаційній війні тільки завдяки фантастичній роботі журналістів, яка набагато краща, ніж була 2014 року», – говорить виконавча директорка Інституту масової інформації (ІМІ) Оксана Романюк.

Зараз вкрай важливим є побудувати прозорі правила роботи для представників медіа. Адже журналісти мають залишити за собою право висвітлювати власне бачення наслідків війни. Звичайно ж, роблячи «скидку» на особливі умови – публікувати матеріали із затримкою, не розголошувати певні деталі тощо.

Опитані регіональним представником ІМІ в Сумській області представники ЗМІ прикордонної Сумщини погоджуються з необхідністю певних обмежень свободи слова в умовах війни. Хоча, що прикметно, жоден з опитаних за цей період особисто з такими обмеженнями не стикався. Але це не стосується необґрунтованих обмежень ¬– наприклад, журналістка і викладачка кафедри журналістики Сумського державного університету Алла Федорина бачить обмеження свободи слова у єдиному телемарафоні, що затягнувся. І в необґрунтованому обмеженні роботи відомих телеканалів.

«Війна накладає відбиток на роботу медій, тому категорично заперечувати деякі обмеження не можна. Проте – лише деякі і розумно обґрунтовані» – прокоментувала Алла Федорина.

«Вважаю, що під час війни є допустимими обмеження свободи слова, адже цим можуть скористатися кацапи, щоб розколювати наше суспільство», – говорить журналіст Максим Едель, який у перші тижні війни вів репортажі з оточеної Охтирки.

«Вважаю правильним, допустимим і необхідним, особливо в період війни, обмежити свободу слова всім, хто проти незалежної України, хто патякає про «ущємлєніє узкоязичних», хто в ефірі на всю країну гне московською лайкою (матюками) і всіх тих, хто вважає українців обмеженими і впарює нам всілякі дурниці, – емоційно висловилася журналістка недригайлівської газети «Голос Посулля» Жанна Абаровська. – Щодо окремих тем – я не знаю. В мене немає відповіді на питання, як писати про звірства московитів, – детально описувати, щоб світ здригався, чи делікатно натякати. Чи варто «смакувати», що дикі ординці робили й роблять з нашими полоненими? Де та межа, яку не можна переступати? І загальні поради якихось експертів тут не допоможуть, коли в душі все клекотить, але ти за будь-яких обставин мусиш залишатися людиною. Щоб не скотитися до рівня москаля».

Погоджуються сумські журналісти і з думкою, що під час війни окремі стандарти журналістики відходять на другий план. Бо бездоганне дотримання професійних журналістських стандартів не дає можливості українській журналістиці адекватно реагувати на пропагандистські атаки російського агресора.

«Якщо висвітлюється, наприклад, військова тема, або тема військової допомоги з боку наших друзів з Європи в США, то можна жертвувати повнотою інформації і балансом думок, – впевнений Максим Едель. – Загалом, є теми, які неможливо повністю висвітлити згідно стандартів журналістики в умовах війни, бо це нашкодить Україні».

«Баланс думок неможливий, якщо йдеться про воюючі сторони. Якщо говорить Залужний, я не піду брати «іншу точку зору» у якого-небудь шойги. – говорить Алла Федорина. – Але щодо внутрішніх тем, баланс має бути, це обов’язково. На жаль, чимало наших ЗМІ цього не робили і в мирний час.

Так само критерій оперативності. Він вимушено обмежений – такі реалії. А повнота, точність, достовірність, відокремлення фактів і коментарів мають бути, і це – питання професійності ЗМІ та конкретного журналіста. Не війна винна, якщо хтось не вміє робити якісний інформаційний продукт».

«Вважаю допустимим зараз не дотримуватися деяких стандартів журналістики. Приміром, про повну інформацію. Її мають знати ті, кого це стосується. А «диванним експертам» досить і неповної. Хоча й «заколихування люсі» – це вже перебір, це вже для ду-уже невибагливих споживачів інформації. А баланс думок – це що, надавати слово протилежній стороні конфлікту, тобто москалям? Нам потрібна Перемога – і всі баланси й думки мають бути в цьому напрямку!» – підсумовує Жанна Абаровська.

Отже, журналісти Сумщини, яким доводить працювати в умовах щоденних обстрілів області з боку сусідньої держави-агресора, розуміють необхідність поступитися деякими своїми правами і стандартами в умовах війни. Проте лише до певної межі і лише заради Перемоги.

Олексій Захарченко, регіональний представник Інституту масової інформації в Сумській області