У Хотінській громаді на Сумщині до війни мешкало більше 6 тисяч людей. У самій Хотіні – більше 2 тисяч. Але єдине, в чому не пощастило цій громаді, – майже всі її села розташовані вздовж ворожого кордону, пише Кордон.Медіа.

Останніми тижнями звідси ішла активна евакуація. Інколи доходило до того, що росіяни заходили в села, і тільки тоді місцеві починали пішки бігти звідти.

Про те, що зараз відбувається в Хотіні, дивіться у відео.

Кордон.Медіа змогли потрапити тільки у саме селище Хотінь, а далі дістатися наразі вже можливості немає: у Кіндратівці, Костянтинівці, Олексіївці, інших селах громади – росіяни.

У Хотіні їх немає, але росіяни розносять селище авіаударами.

Цей сюжет ми збирали буквально по частинках, адже поїхати в Хотінь через обстріли не вдавалося. Кілька разів були вимушені повертатися. І це вже вирушили втретє.

У селищі людей вже практично немає, лише одиниці, та все ж таки голова громади Микола Торяник сюди навідується.

Говорить, що багатьом людям довелося евакуюватися пішки.

«У Кіндратівці специфічний народ, я й сам звідти, – каже голова. – Уже знали, що у Костянтинівці кацапи, і все одно більш ніж 100 людей там сиділи. Були переконані, що Кіндратівку не візьмуть. А потім  раз – і все…»

А тепер місцеві бачать свої хати на світлинах російських загарбників, які ті виставляють у соцмережах.

Першим селом у громаді, куди зайшли росіяни ще в березні цього року, була Журавка. Вони залишалися там весь цей час, просуваючись далі й далі – на Володимирівку, Олексіївку тощо.

Кордон.Медіа разом з поліцейським офіцером громади були в Олексіївці наприкінці квітня, на той час в селі залишалося 10 людей, і їх потрібно було вивезти.

У Кіндратівці, коли туди зайшли ворожі війська, ще залишалося близько сотні місцевих, і вони почали виходити пішки, тому що вже не було можливості за ними приїхати.

Як зазначив голова громади, люди до останнього не вірили, що ворог дійде до їхнього села, тож евакуюватися не поспішали.

Наразі жителів практично немає вже й у Хотіні. Станом на минулий тиждень у селі ще залишалося не більше 40 мешканців. Також були ті, хто періодично приїжджав сюди наглядати за господарством, але таких з кожним разом ставало все менше та менше, тому що зростала щільність ворожих ударів.

На годиннику – шоста ранку. Разом із Миколою Торяником заходимо до його кабінету. Тут все майже в порядку, от тільки прапор довелося забрати, каже пан Микола:

«Останнім разом як я сюди заїжджав, то взяв прапор і герб. Бо, якщо с*ки зайдуть, то можуть познущатися над ними».

Втім, голова вірить, що він ще повернеться на своє робоче місце:

«Ми ще вернемося. Бачите, он я навіть коньяк не забираю, нехай тут лежить. Ми вернемося».

Йдемо вулицями селища: тут все затягнуте антидроновими сітками і дуже багато руйнувань – росіяни скидали на центр півторатонні КАБи. Розбиті будинки, училище, пошкоджена церква, а поруч з понівеченими хатами та деревами – величезна вирва від авіабомби.

Попрацювати нам вдалося буквально 15 хвилин, далі чуємо характерний звук. Над центром Хотіні зависли FPV-дрони, тому їдемо звідси.

На кілька хвилин зупиняємося біля місцевого джерела: пан Микола показує, як добре тут було все обладнане – і купальня на Водохреще, і місце, де можна просто перепочити, попити джерельної водички, помилуватися озером.

«Раніше ми тут все викошували, порядок був, рибу розводили… Усі свята тут відзначали – і Великдень, і Водохреще, кашу готували…», – згадує голова.

Уже в Сумах біля центру для ВПО зустрічаємо Сергія Стрічку, старосту Кіндратівського округу. Він з дружиною – один з останніх, хто виїздив із Кіндратівки.

«У Кіндратівці ще 10 людей залишилося. Це такі, що не бажають виїхати. Можуть самостійно вийти, але ми чекали їх уже три дні, і ніхто не виходить ні на зв’язок, ні до Хотіні не виходять. У Костянтинівці вже орки, але, на жаль, там 2 чи 3 людини залишилося – чи не схотіли, чи побоялися. Від Костянтинівки до Хотіні – 12 км, і йти під обстрілами не кожен ризикне», – каже пан Сергій.

Чоловік висловлює щиру вдячність поліцейському громади Юрію Гамоті, Червоному Хресту та підрозділу «Білий янгол» за сприяння в евакуації людей.

«Вивозили людей з Кіндратівки, але, вже як обстріляли машину Червоного Хреста, більше ми не ризикнули туди транспортом, бо побільшало дронів, вся дорога прострілювалася», – розповідає пан Сергій.

Більша частина Кіндратівки вже розбита: центр зруйнований, будинки горять кожного дня, зв’язок обірвався.

«Ніхто не хотів виїжджати, залишати свою домівку, майно, за все життя надбане. Всі боялися. Але за одну ніч все помінялося….», – каже староста.

Пані Наталія зі Степного виходила буквально під обстрілами, бо в сусіднє село заходили російські війська, і волонтери вже не могли доїхати, аби її забрати.

«У нас бабуся була неходяча, з двома палками йшла. Вивели якось», – розповідає жінка.

Наталія каже, що виїжджати не хотіли до останнього:

«Будинок у нас цілий, ми городи посадили, усе посходило…»

До того ж не могли покинути літню маломобільну сусідку:

«Ми просто ходили допомагали їй, вона нам як мати».

Наталія розповідає, що старенька йшла, спираючись на дві палки, 4 км до села Яструбиного:

«Ми посадкою йшли, вона просто з тими палками лізла. Аби тільки вийти…»

Жінка каже, що їхній будинок розташований всього за 500 м від кордону з росією, і останніми днями обстріли дуже посилилися, було дуже страшно.

їНа питання, чи повернуться вони у Степне, Наталія зі сльозами на очах говорить:

«Думаю, що ні… Думаю, що не зупиниться воно. Якби зупинилося, то, звісно ж, повернулися б. Надія є…»

Нині у більшості сіл Хотінської громади фіксуються штурмові групи ворога. Своєрідним рубіконом є Хотінь. Якщо противник зайде і туди, то вибити його буде набагато складніше.