Marusja написал:

Не будьте категоричны - национальное достоинство - стержень, на котором держится любая страна. И только своей Вы отказываете в этом. Или Вы из-за рубежа пишете и для Вас Украина - территория - не более? Хотя даже в таком случае должны относиться уважительно.

Маруся, стержень, на котором держится любая страна - это не национальное, а гражданское достоинство, а национальность (нация, популяция) служит стержнем у племён.

Да, спросите об этом у таких "племен", как англичане, шотландцы, немцы, русские, поляки, чехи, литовцы...  Или заденьте их национальные чувства.

У них нет регионалов и бютовцев. Они нормально относятся к россиянам и прочим нациям. И между собой они не устраивают драчек на почве памятников. И быдлом они друг друга не называют...

Потому что историю писали себе сами. А у нас - "освободители"...

Какие освободители? Те, кто приехал к нам из Галиции и называет быдлом всех, кто говорит на русском? Если даже пан Петлюра родился на Сумщине, это не значит, что он наш земляк. Его предки наверняка из галицких помещиков, о которых еще Т.Шевченко писал как о кровопийцах и которых прищучил Сталин и пытался прищучить Гитлер.

А це вже називається: Розпалювання міжнаціональної ворожнечі... Вас аж трясе, як Галичину згадуєте. Видно "русскій мірь" Вам ближче. Так тоді і їдьте туди.

Якої ворожнечі? Ми ні тут, ні там нікого не чіпаємо. Мовою говоримо українською, традиції українські сповідаємо. У церкву ходиму у ту, у яку споковіку ходили наші пращури. І нам не треба нікуди їхати, бо ми тут народилися. Це ви приїхали сюди розпалювати ворожнечу, навязувати свої нацистскі наміри, бо вам і у себе на батьківщині місця немає з вашими ексремістськими замашками. А нас влаштовує "руській мірь", бо він ближче до нас, ніж ваша потворна ідея про "вільну неньку"...  

"ніж ваша потворна ідея про "вільну неньку"...  "

НУ ОТ І НЕ НАЗИВАЙ ЇХ ПІСЛЯ ЦЬОГО БИДЛОМ... ХІБА НЕ ТАК?

Абалдеть! Все-таки пан Петлюра за своє... Дійсно гнати вас треба звідси. І коли-небудь все ж таки вас поженуть на ваші полонини, якщо не вгамуєтеся зі своїми висловами...  

Нє, ну не тільки ж один я зрозумів, що регіанали - бидлота. Чесне піонерське - остання брутальна лайка у бік ангелоподібних регіаналів не моя.

"вас поженуть на ваші полонини", "ніж ваша потворна ідея про "вільну неньку"...  "

- A що ви ще від одноклітинних хотіли почути? Так говорять люди, для яких україна ніколи не була і не стане батьківщиною. Це потенційні кадри для окупаційної адміністрації, поліції, стукачів... одним словом - зрадники. І ви їм хоч 100 разів на день розповідайте про елементарні речі, про любов до україни, про історію - вони не зміняться. Тому не тратьте зусиль.  давайте повертатися до теми. Яка звучить у заголовку.

Що там у нас нового?

Так а сейчас администрация какая? не аккупационная? даже Павлик Морозов свой есть - Цупро

В. Артюх, директор обласного архіву,  на сайті Євгена Положія "Всі  Суми" виклав статтю, яку обов'язково треба прочитати гомосовєтікусам із партії регіонів. Не кажіть тільки, що там багато букаффф. Читайте і буде вам прозріння. Ви й самі зрозумієте, що вас правильно називають бидлом. А далі може й виправлятися почнете:

Про зміст поняття історична пам'ять

Підтримування стабільності у національній реальності включає в якості складової встановлення відносин з певними подіями минулого, які запам’ятовуються або не запам’ятовуються, наділяються позитивними чи негативними смислами. Історична пам’ять, на відміну від, скажімо, історичної науки, є спрощеними колективними сприйняттями фактів свого минулого членами національної спільноти.

Крім цього, слід пам’ятати, що змістом пам’яті є не стільки факти минулого, скільки образи цих фактів, вірніше їх оцінкові уявлення. Наприклад, таке явище в історії України як Переяславська Рада на рівні історичної пам’яті буде не лише сукупністю фактів, що представлені в історичних джерелах, а, насамперед, типологізованим образом, до якого прикладаються предикати «потрібна», «непотрібна», «позитивне значення», «негативне значення» і т.п. Або ще: ось, наприклад, такий історичний діяч як Іван Мазепа. На рівні історичної пам’яті лише в невеликій мірі її носіїв цікавлять всі факти його особистого життя, навпаки, на перше місце виходить значення, оцінка цієї особи з точки зору ідеологічних вподобань наших сучасників.

Складність ситуації в демократичному суспільстві полягає в тому, що загальнонаціональна історична пам’ять – це угода (культурна, ідеологічна) між різними варіантами локальних моделей пам’яті, що належать різним соціальним групам та політичним силам, що їх представляють. Але бувають настільки взаємовиключні моделі пам’яті, що ніякої їх солідаризації відбутись не може. Та крім цього є ще одна, часто незрозуміла, особливо для «інфікованих» ідеалами космополітизму, особливість функціонування історичної пам’яті, яка однозначно тлумачиться ними як несправедливість, але незважаючи на таке неприйняття, ця несправедливість є первинною й такою, що дієво показує свою вищість. Мова йде про національний принцип поділу людського світу.

У кожної із таких часткових одиничностей як нації є свої загальнообов’язкові «правила гри», що розповсюджуються звичайно лише на членів тільки цієї нації. І метою національної складової об’єктів соціалізації є якраз виховання стану підкорення цим спільним правилам національної гри: наприклад, конкретизуючи, незалежно від етнічного походження кожен майбутній громадянин держави повинен знати й поважати Конституцію, підтримувати незалежність держави, знати державну мову, елементарний курс історії, поважати державну символіку і т.п. І подобається такі «правила гри» комусь чи не подобаються, але національна держава буде докладати максимум зусиль, щоб вони діяли.

Елементарний курс історії, про який тут говориться – це не просто холодне, відчужене знання фактів минулого певної нації, це знання яке переживається як моє, рідне минуле. Минуле в національній пам’яті індивіда завжди існує в межах його власного досвіду. Зрозуміло, що носій національної ідентичності безпосередньо не брав участі у подіях такого свого минулого, але він уявляє причетність до нього. Тому він вважає сприйняте минуле нації своїм минулим, своє власне життя, свою біографію черговою ланкою, що продовжує історичний ланцюг нації із минулого через сьогодення в майбутнє. Отже, феномен моєї історії розуміється через об’єктивну відокремленість від чужих національних історій та через індивідуальну злитість з нею.

Формуватись почуття моєї історії починає в дитячі роки (сімейне виховання, система освіти, засоби масової комунікації, художня і спеціальна література й т.п.). Особливо хочеться зупинитись на шкільному курсі національної історії (який, між іншим, продовжується й у вищій школі). Що таке цей курс як не ретельно підібрана комбінація фактів разом із однозначним набором смислів. Це й є та несуперечлива модель історії, що вже у роки сформованості особистості стане матрицею його особистої історичної пам’яті. Така матриця розміщується у свідомості носія національної ідентичності на дорефлективному рівні само-собою-зрозумілих істин, а значить і не може бути піддана ним критиці, а вже у зрілому віці, метафорично висловлюючись, такий Lebenswelt стає умовою перевірки на істинність тих історичних фактів, що наново засвоюються цією людиною. Вона є спрямовуючою силою активності індивіда у певній ситуації, але крім того, вона є і жорстким каркасом, який обмежує гіпотетично безмежну активність індивіда напрямком саме оцього (наприклад, українського), а не іншого національного фактору.

Матриця історичної пам’яті індивіда виступає наслідком цілеспрямованої роботи зацікавлених структур суспільства по вихованню лояльного до нації й її політичного режиму громадянина, але крім того, вона стає й умовою подальших активних дій цього громадянина у напрямку укріплення позицій цієї ж нації. Тут вона виступає схемою виробництва національних практик. Можна сказати, що матриця історичної пам’яті обумовлює виробництво зовнішніх національних практик під виглядом внутрішніх структур особистості.

Державні інституції справді в утвердженні нової моделі пам’яті й постійній підтримці її дієвості відіграють панівну роль. Історична пам’ять – це не той феномен, що спонтанно виникає та функціонує у масовій свідомості. Це те, що в першу чергу відображає позиції певного владного інтересу, що, у свою чергу, найбільш повно уособлюються державою. Саме державна влада, а конкретніше ті групи осіб, що мають більші можливості здійснювати узаконене насилля, можуть організовувати й соціальний світ, що їх оточує таким чином, щоб той у найбільшій мірі відповідав їх максимальним інтересам, тобто намаганням зберегти своє домінування на необмежений термін.

Саме держава нав’язує людині як члену певної спільноти національні межі сприйняття, розуміння та запам’ятовування, тобто ті форми мислення, що необхідні для найповнішого контролю над підлеглими. Влада це робить, як уже зазначалось, через культивування таких форм на початкових стадіях соціалізації (тобто ще в дитячому віці) й індивіду, що тільки починає формуватись як особистість нічого протиставити та, й більш того, немає ніякого бажання щось протиставляти так, як початкова tabula rasa досвіду поступово наповнюється тими конструктами, які сформовані панівними групами для реалізації їх влади над підвладними. Матриця історичної пам’яті відноситься саме до таких форм мислення.

І ось тут ми вже можемо говорити про політику історичної пам’яті. Тобто, ще раз: історична пам'ять у контексті політики пам’яті є функцією влади, що визначає як потрібно спільноті уявляти минуле. Політика пам’яті спрямована завжди на створення «потрібного» синтезу теперішнього з минулим. Таким чином, завершена й несуперечлива картина минулого потрібна й тій частині суспільства, що визнала себе політичними українцями, й системі політичної влади, правда, уже виходячи із специфічних інтересів цієї структури.

Фактично через ототожнення певної маси індивідів із сконструйованою моделлю історичної пам’яті в процесі їх соціалізації відбувається конституювання й самого феномену нації. Тому що, що таке нація як не  сукупність індивідів, що вважають себе своїми, тобто об’єднаними певними компліментарними зв’язками, серед яких виділяється переживання спільного минулого (звичайно, поряд із відчуттям спорідненості із своєю землею, мовою, культурою і т.п.).

Наступна теза, на яку б ми хотіли вказати, це та, що політика формує одну модель пам’яті. Нація може вважати себе сформованою, коли у переважної більшості населення країни сформоване ототожнення з цією нацією в минулому, теперішньому й майбутньому. Складовою такого ототожнення з цією однією нацією є і відповідна однаоднієї нації. Зміст історичної пам’яті не може бути таким, що у якийсь спосіб заперечує існування нації у сьогоденні.

І якщо реально існують протилежні факти, що створюють ситуацію суперечності, то пояснені вини повинні бути так, щоб цей момент суперечності зник або, навіть залишаючись протилежними, вони повинні бути знівельовані якось іншим історичним контекстом. Як би там не було, але в цілому сама модель історичної пам’яті не повинна містити в собі нерозв’язних протиріч. модель пам’яті, яка формує у свідомості окремої людини позитивне сприйняття цієї

Україна зараз знаходиться на перехідному етапі своєї історії від стану перебування в межах однієї держави (СРСР) до стану розвинутих форм самостійної державності. На такому ж перехідному етапі перебувають і ті шари суспільної свідомості, що «обслуговують» ці політичні реалії. Сучасне становище у сфері функціонування колективних типів пам’яті в Україні визначається пануванням ситуації непевності, коли в суспільній свідомості і конкурують кілька версій минулого.

Огрублюючи проблему, вкажемо, що зараз відбувається накладка трьох основних типів історичної пам’яті: української, російської та комуністичної. Основне, що між цими моделями не існує моменту взаємоузгодженості. Мова найчастіше йде про конфлікт (хоча все таки можна стверджувати, що тенденція до солідаризації існує між комуністичною й російською моделями (ще її можна назвати совєтською) в боротьбі проти української). Саме гірше, що ці конкуруючі моделі пам’яті існують не тільки на рівні колективних шарів свідомості людини, але й індивідуальної. Таким чином, мова у даному випадку йде про кризу історичної ідентичності індивіда, коли він губиться й однозначно не впевнений відносно того, з якими історіями потрібно пов’язувати себе, а з якими не варто та як інші індивіди будуть реагувати на певний вибір його історичної ідентичності, якщо ж він все таки буде здійснений.

Коли і яким чином українська модель пам’яті може стати панівною у свідомості громадян України? Зрозуміло, що не відразу. Для цього потрібен досить довгий проміжок часу при постійних вольових зусиллях з боку зацікавлених структур. Далі, вона може стати такою через часткове примирення між набором фактів і смислів уже існуючих моделей. Мова йде про адаптацію історично-конфліктних ідентичностей через створення «неконфліктної» пам’яті, яка пом’якшує й поступово «стерилізує» проблемні області.

Для стабільного суспільного життя потрібно створення такої історії, яка позбавлена злободенного азарту. Історична стабільність – це така конструкція минулого, в якій всі значущі фігури та минулі події займають  шановане місце, утворюючи свого роду парадну патріотичну панораму. У ньому в однаково розкішних рамках розміщуються Шевченко і Гоголь, Петлюра і Кожедуб, Бандера і Федько, Чорновіл і Шелест. Так влаштований будь-який патріотичний канон. Але такий стан може бути досягнутим через деякий проміжок часу, коли вже безпосередні учасники цих подій не будуть впливати на його прийняття чи неприйняття.

Виходячи з тієї ідеї, що найбільше сучасністю використовується недавнє минуле, постає проблема об’єднання конфліктних моментів цієї історії в пам’яті сучасників. Як приклад такого об’єднання часто приводять потрактування подій громадянської війни в Іспанії самими іспанцями. Але справа в тому, що в Іспанії й франкісти, й республіканці, борючись між собою, не забували при цьому, що вони іспанці. В українській ситуації розкол стосується часто цієї національної основи. Крайні варіанти російськоцентричної моделі пам’яті просто заперечують існуванні української національної ідентичності в минулому.

Таким чином, зараз у нас є носії й відверто україноцентричних варіантів, і відверто російськоцентричних, які закріплюють провінційний статус української історії в межах «общерусской» моделі. У нашому випадку зрозуміло, що коли ми говоримо про загальнонаціональну модель памяті як угоду, то її складові не можуть бути будь-якими завгодно, умовою її «укладання» є, по-перше, лояльність до стану об’єктивної наявності української нації й держави в сучасності. І по-друге, реальність державної незалежності у сьогоденні повинна підтримуватись (і узаконюватись) традицією фактів державної незалежності в минулому від Росії чи Польщі. Зрозуміло, що носії «общерусской» моделі на «угоду» з таким фактами нездатні, це рівнозначно самозапереченню власної історичної ідентичності.

Далі, говорять, що історію завжди пишуть переможці. Зараз українська модель історичної пам’яті не може не формуватись через включення в неї «правди переможених» – отих міліонів знищених тоталітарною системою селян, інтелігенції, прямих політичних опонентів. В результаті картина минулого стає більш вірогідною й при цьому реалізуються інтереси тих соціальних груп, які зараз продовжують розвивати політичну, релігійну чи культурну «правду» колишніх «переможених».

Джерело: http://sumynews.com/ua/home/column-labels/item/387-pro-zmist-ponyattya-istorychna-pamyat.html

Если все, кроме вас, быдло, то чего вы тут сидите? Ехайте на свою исконую родину, откуда пошел этот махровый нацизм. Спросите на сотне у любого прохожего. Все любят свой город, все любят свою державу - Украину. Но почти все ненавидят нациков, которые только и болтают о том, что кто-то недолюбливает "неньку", путаются под ногами со своими лозунгами. Мне одинаковы все - и бютовцы, и регионалы, и прочие тягнибоковцы. Все рвутся к власти. Никто не думает о народе, в том числе и о вас, которые тут строят из себя партиотов...

А что касается регионалов, то увидите, что за них проголосуют на быборах большая часть населения не потому, что они хорошие, а потому, что вы ужасные... Если для вас мы быдло, то что можно от вас ожидать? "кулю межі очі"?

Прочитал...

Дик он нацик еще похлеще Иванущенка будет...! Ишь, как мгновенно перекрасился!? еще год назад красными флагами махал над архивом. а как завоняло выборами и учуял, что регионы их про...бывают - стал нациком. Вот так номер! Хочется поработать-музыку послушать в рабочее время, но оранжоиды вряд ли ему поверят. Слишком ярко и некрасиво он засветился своими интригами по занятию директорского места.

Да, падло еще то... Спросите афганцев

 

Гость написал:

Дик он нацик еще похлеще Иванущенка будет...!

О ком это вы? кто такой Дик?

 Наскількі я розуміюся на медицині, цю статтю написав В'ячеслав Артюх, а не директор  обласного архіву Володимир Артюх!  

А Ви всерйоз повірили, що Володимир Артюх здатен щось написати? Він такий історик, як янукович профффффесор

Поняття "історична пам'ять" вигадали нацики, коли почали ставити пам'ятники ганебним подіям нашої історії і вдавати із себе патріотів, поливаючих брудом усіх, хто сприймає історію такою, як вона є...

Нє, ну якшо це Вячеслав Артюх, то він із команди Іванущенка. Що ж до поняття "історична память", то давайте не молоти дурниць. Це поняття зустрічається ще у великого англійського філософа Дж, Колінгвуда в його "Ідеї історії" у 1946 році.

Поповнення на Сумському історичному порталі від роменського краєзнавця Григорія Діброви:

http://history.sumynews.com/xx/1929-1938-rosijska-radyanizatsiya-i-ukrajinska-vidpovid/item/381-golodna-pravda-ustami-ochevidtsiv-z-istoriji-golodomoru-1932-1933-rokiv-u-misti-romni-i-romenskomu-rajoni-pislyamova-grigoriya-dibrovi.html

 

Petlyura написал:

Це поняття зустрічається ще у великого англійського філософа Дж, Колінгвуда в його "Ідеї історії" у 1946 році.

Колінгвуд такий же великий філософ, як  Ви, пане Петлюро, - історик. Хоча у книжці, про яку Ви говорите, він писав, що історію треба сприймати такою, як вона є. І у ній не треба шукати винних і невинних. Бо вона є "метафізичним дзеркалом".

Почитайте це: http://www.bellabs.ru/Books/History/History-0-01.html

Хоча навряд ви щось зрозумієте, бо ваш склад мислення дуже прямолінійний і конкретно-образний, як у звичайного немовляти...  Для Вас історія має два кольри - біло-червоний і біло-синій. А між ними самий найкращий - червоно-чорний...

 

Petlyura написал:

Поповнення на Сумському історичному порталі від роменського краєзнавця Григорія Діброви:

Ще один "науковець" - суддя історії намалювався. Краще б написав щось про Шкурата та роменський хор, який ніс людям радість і добрий настрій...

Та я може й не історик, а ось Колінгвуд великий філософ. Але ж це не основне, бо ім'я цього філософа виплило тільки тому, що якийсь Гость сказав, що "поняття "історитчна пам'ять" вигадали нацики", продемонстрквавши тим самим своє невігластво.  А взагалі, пане Гость, потиняйтесь по інтернету і вам розкриється значення цього поняття у сучасній історіографії. Деякі історики додумалися навіть до того, що історична наука дорівнює історичній пам'яті.

Це ваша особиста думка. Поняття "історична память" - це вигадка таких, як Ви.  Память має властивість не тільки памятати, а і забувати. Колінгвуд пише не про історичну память, а про філософію історії. Однобоким відношенням до історії він не переймається.

І не плутайте розповіді про голодимор у виконанні Іванущенка і йому подібних з підходами до вивчення історії англійця Колінгвуда.

Краще б написав щось про Шкурата та роменський хор, який ніс людям радість і добрий настрій...

Та ось Вам і про хор. І про Шкурата там є...: http://history.sumynews.com/xx/1939-1945-sumshchina-v-roki-ii-svitovoji-vijni-bojovi-diji-okupatsiji-rukh-oporu/item/161-afishi-romenskogo-teatru-im-leontovicha-1941-1943-daso-f-r-2916-op-1-spr-1.html

Що, не подобається? Не в ті часи "несли людям радість"? 

Звичайно, радіти можна було тільки "під сонцем Сталінської Конституції"...

Оце і є однобокий підхід...

А чим не подобалась вам та конституція? І де зараз побачите ви такі концерти? І хто зараз дасть вам безкоштовно житло? І безкоштовний хліб на столах у громадських їдальнях? І кого за злочин у ті часи могли відмазати?

Пане Гость, ну шо воно оце у вас за ляпи:

1. "Це ваша особиста думка. Поняття "історична память" - це вигадка таких, як Ви".

2. "Колінгвуд пише не про історичну пам'ять, а про філософію історії".

3. "Память має властивість не тільки памятати, а і забувати".

От же ж свята наївність. Давайте, повчу вас трішки азам. Отже, по-порядку:

1. Та не моя це особиста думка, це думка деякої групи вчених-істориків, перед авторитетом яких я не можу не схилятися. Поняття "історична пам'ять" - це не вигадка, а новий предмет історичної науки. Тому читаємо, пане Гость, Моріса Гальбвакса (з нього треба почати), П'єра Нора, Френсіса Йєйтса, Яна Ассмана, Поля Рікьора і буде вам щастя.

2. Перед тим як робити такі заяви не завадило б зрозуміти, що на відміну від ваших пустопорожніх шльопань, а за "базар" (як кажуть наші донецькі урки) відповідаю.Ось вам фрагментик із лекцій Колінгвуда з філософії історії 1926 року:

"7. Історія і пам'ять є цілковито відмінними речами, але одне у них спільне: об'єктом кожної є минуле. А різниця між ними та, що пам'ять — суб'єктивна й безпосередня, а історія — об'єктивна й опосередкована. Називаючи пам'ять субєктивною, я маю на увазі, що її об'єктом є завжди щось таке, що трапилося з нами самими чи в межах нашого кола
досвіду. Я не пам'ятаю Кримської війни, але добре пам'ятаю Бурську війну; не пам'ятаю Св. Софії, але добре пам'ятаю собор Св. Марка. Як тільки об'єкт випадає за межі мого особистого досвіду, я більше вже не пам'ятаю його. Одначе важливо зазначити ось що: я можу уявити його собі так само яскраво і так само точно, як коли б я пам'ятав його. Дитина, яка начулася про щось, що сталося в її родині ще до її народження, може навчитись уявляти собі ту подію так само виразно й правдоподібно, як уявляє ті пригоди, що закарбувалися в її пам'яті, й через це може взяти собі в голову, нібито вона пам'ятає те, чого насправді зовсім не пам'ятає. Наприклад, я можу пригадати дещо з того, що сталося зі мною, коли мені було менше двох років, але так туманно й непевно, що ті спогади не такі яскраві, як моє уявлення про ті речі, що їх мені, дитині, описували старші члени моєї родини і що відбулися ще до мого народження. І я не сумніваюсь в тому, що цим пояснюється чимало із тих речей, які на перший погляд видаються випадками пренатальної пам'яті. Називаючи пам'ять безпосередньою, я маю на увазі, що ми ані не маємо, ані не можемо мати, ані не можемо навіть бажати хоч би якої гарантії чи підстави для неї, окрім неї самої. Запитання: "Чому ви оце пам'ятаєте?", яке означає: "Який вам резон оце пам'ятати?" — є таким запитанням, що на нього можна дати хіба що недоречну чи незадовільну відповідь на кшталт: "0, у мене дуже добра пам'ять!", або: "Це справило на мене велике враження", чи ще щось таке. Я, звісно, можу збагнути, що те, що я приймав за пам'ять, не може бути пам'яттю, от як коли кажу, що пам'ятаю, як я вкинув листа до скриньки, а потім знаходжу його у своїй кишені, й мені стає зрозуміло, що насправді я тільки уявив чи мені приверзлося, начебто я вкинув його до скриньки. Але, хоча я можу мати підстави гадати, чи є це випадком пам'яті, чи ні, я не можу мати підстав для запам'ятовування. Я просто пам'ятаю — і край.
8. Із другого боку, історія є об'єктивною. Тут я маю на увазі те, що вона цікавиться не моїм особистим минулим, а
минулим узагалі, знеособленим минулим, минулим просто як фактом...".

Ну і так далі. Коротше, читайте Колінгвуда українською видання 1996 року.

Для Колінгвуда як історія, так і історична пам'ять може бути предметом філософського осмислення. Тому вона у складі його філософії історії.

3. Пам'ять нічого не забуває. Пам'ять - пам'ятає. А забуте - це не пригадане.

Хоча для сприйняття минулого проблема забуття є надважливою.

Як на мене, то значення історичного порталу Іванущенка якраз і полягає у тому, що він пропонує нові зразки для пригадування. Тобто формує, особливо у молодого покоління, нову історичну пам'ять. Українську. Ну, а що не памятається - те перебуває у стані забуття. Прихильників російсько-совєтської ідентичності особливо бісить, що частина фактів їхньої пам'яті  ну ніяк не вписуються в українську історичну пам'ять. Ну й правильно бісить.

Отже, робимо висновок. Не на форумах би ви сиділи, обсцикаючи направо й наліво опонентів пустотою своїх думок, а краще б зайнялися самоосвітою. Користі більше було б і для вас, і для нас - форумчан.