22 січня Україна відзначала День соборності.

Це офіційне свято для більшості з нас пройшло непомітно і сприймалось як формальність. Для Володимира ж Пержила єднання країни — головна мета. Співак, композитор, етнограф, він присвятив життя дослідженню і зберіганню національного побуту і фольклору на Сході.

«До Сум мене привела музика»

— Ще коли я співав у «Трембіті» (Державна заслужена хорова капела України), мене дуже зацікавили твори ваших земляків з Глухова Дмитра Бортнянського, якого музиканти по праву називають «українським Моцартом» і знаного на всю Європу композитора Максима Березовського. Тому Сумщина мені перш за все близька музикою. А декілька років тому я познайомився з владикою Мефодієм і, користуючись його гостинністю, тепер доволі часто буваю у вашому місті.

Про Схід і Захід

— Що людина із Заходу може знайти цікавого у південно-східних Сумах?

— Дуже добре, що у вас є пам’ятник меценату Харитоненку. Таких людей треба шанувати, він багато чого збудував у вашому місті: Троїцькій собор, костел. Не те що ота людина, що завісила увесь центр великим пано зі своїм фото: «Україна для людей». Узагалі, то все політика, тріскотня — про поділ України. Що таке Західна Україна, що таке Східна? Мені це болить. Ми всі українці, в Сумах мене розуміють, за Волгою розуміють. Так-так, за Волгою цілими селами проживають українці у Саратовській, Астраханській і Волгоградській областях. Багато кого переселили сюди з земель, які у 40-х роках віддали Польщі. Я був там з фольклорною експедицією, і мене дуже вразило, як люди зберегли там національні традиції і мову, не маючи ні школи, ні церкви. Я питаю: «Чому ви розмовляєте українською мовою?» — «Тому, що це наша рідна».

У Львові за матеріалами експедиції Володимира Пержила була видана мапа розселення українців за Волгою під назвою «Жовтий клин», що ввійшла в серію «Соборна Україна». Сам пан Пержило видав про це книгу «Забута гілка українського народу». А враження від Сум і нариси про композиторів Сумщини вийшли в світ під назвою «Від Лемківщини до Слобожанщини».

«Найбільш вразила мова і качки»

— Ну і все ж таки, що Вам най--більше сподобалося у Сумах?

— Найбільш мене приємно вразили дикі качки, що живуть у невеличкій річці за ринком. Вони немов по команді кожного ранку дружно піднімаються в небо, роблять почесне коло над містом і розлітаються по своїх болотах на Холодногірський. У Львові такого немає, є там в парку пара лебедів, але це зовсім інше. Я кожного разу рахую ваших качок, а потім у Львові розповідаю своїй онуці, скільки нарахував. Зараз вона вже доросла, одинадцятий клас закінчує, але все одно полюбляє слухати мої розповіді про сумських качок.

А ще мені подобається ваш ринок. Те, якою мовою розмовляють на ринку. Ходжу витрішки базаром і слухаю людей: не що вони говорять, а як говорять, як вимовляють. То музика, а не мова! Раз жінка говорить до свого чоловіка «ізродюшно». Таке слово я чув лише за Волгою і у вас, у Сумах.

Корупція є скрізь

— Ви сказали, що Ваша онука цього року закінчує одинадцятий клас. Мабуть, планує вступати до вишу. Говорять, що у Львівському національному університеті дуже високий рівень корупції, що навіть простіше у столиці навчатися, ніж у Львові. Що Вам про це відомо?

— Якось в Омську я зустрів львів’янина, який приїхав туди навчатися у виші. Питаю у нього: «Чому не у рідному Львові?» — на що він відповів: «А у Львові треба то» і показав пальцями жест, що означає гроші. Хоч це моє рідне місто і я люблю його, але, мабуть, з корупцією там дійсно проблеми.